Повернення до нормальности в Греції: нові обличчя старих сил - Міжнародна політика - dt.ua

Повернення до нормальности в Греції: нові обличчя старих сил

8 липня, 20:06 Роздрукувати Випуск №27, 13 липня-19 липня

У цьому поверненні потрохи зникають з політичної сцени нові партії, що стрімко було вип'ялися в кризовий період, проте не змогли вкоренитися.

7 липня в Греції відбулися позачергові парламентські вибори. Як і показували проведені перед тим опитування, вони ознаменували повернення грецької політики в докризовому форматі: перемогу з результатом майже 40% голосів виборців святкує старожил політичної сцени — права партія "Нова демократія".

Після непереконливих результатів правлячого об'єднання лівих сил СІРІЗА на виборах до Європарламенту та місцевих виборах прем'єр Ципрас вирішив не чекати чергових виборів до осені. Момент для політичного перезавантаження виявився слушним. Минулоріч у серпні закінчився строк дії останнього "пакета порятунку". І хоча деякі вимоги кредиторів іще треба буде виконувати, темне десятиліття падіння ВВП на чверть, вибуху безробіття і навіть реальної загрози розвалу зони євро залишилося позаду.

У цьому поверненні до нормальности потрохи зникають з політичної сцени нові партії, що стрімко було вип'ялися в кризовий період, проте не змогли вкоренитися. Скажімо, праворадикальні "Незалежні греки", які до січня були повноцінними учасниками урядової коаліції, або невелика ліберальна партія "Річка" (а лібералам у Греції традиційно не ведеться), навіть не стали балотуватися попри доволі скромний прохідний бар'єр у 3%.

Минув той час, коли з 2012-го до 2019 року третьою за чисельністю партією в парламенті був праворадикальний (щоб не сказати неонацистський) "Золотий світанок". Кілька скандалів і навіть кримінальних розслідувань спричинилися до того, що ця партія покинула парламент. Частина її виборців перетекла до новоствореної консервативно-релігійної проросійської партії "Грецьке рішення", яка розпочинає свій парламентський шлях з десятьма депутатами.

Ліворадикали теж недалеко відірвалися від виборчого бар'єра — знову 15 депутатів матиме Комуністична партія Греції при здобутих 5% голосів. На додачу, з мінімальним результатом і дев'ятьма депутатами, до парламенту вривається головний революціонер грецької політичної сцени Яніс Варуфакіс. Він був міністром фінансів протягом шести вирішальних місяців 2015 року, послідовно відмовляючись виконувати вимоги кредиторів і заохочуючи повернутися до драхми, але, зрештою, був змушений піти у відставку.

Колись популістська і ліворадикальна СІРІЗА за чотири роки пройшла серйозну еволюцію. Вона починала з амбітних планів змінити політичний і економічний порядок денний по всій Європі, захистити державний суверенітет Греції та європейські цінності від "зажерливих кредиторів" та "бездушних брюссельських бюрократів". Піком став  референдум у липні 2015-го, яким греки висловили незгоду з продовженням політики ощадливости і результати якого так і не були втілені в життя. Згадуючи в нещодавньому інтерв'ю перше революційне півріччя свого прем'єрства, Ципрас визнав власну наївність з приводу можливости маневру Греції на світовій арені. У результаті уряд саме цієї партії, переживши відкол найбільш непримиренних партійців і рекордні п'ять голосувань за недовіру, довів "програму порятунку" Греції до логічного кінця.

Лейтмотивом поточної парламентської кампанії СІРІЗА стало те, що саме старі партії довели Грецію до кризи і драконівських рішень для її подолання. "Моє становище було найгіршим, я намагався зібрати докупи те, що ніяк не збиралося: скляні осколки, залишені всіма попередниками… Мені дісталася порожня скарбниця, ми не мали змоги виплачувати пенсії щомісяця… Я прем'єр-міністр, котрий звільнив країну від меморандумів, у які вони нас втягнули" — стверджував Ципрас в іншому інтерв'ю наприкінці червня.

Втім, гріхи попередників давно забулися, а старанного виконання Ципрасом умов європейців найбільш радикальні виборці СІРІЗА не пробачили. Іншим кроком, який жорстко вдарив по його перспективах переобратися стала Преспанська угода з Македонією щодо зміни назви країни на Північна Македонія в обмін на підтримку Грецією її інтеграції в ЄС і НАТО. Ципрас і його македонський колега Заєв на світовій арені вважаються героями і претендентами на Нобелівську премію миру, але всередині держави до 70% населення було проти такого рішення, трактуючи його в термінах "зради". Торік на мітинги проти угоди з Македонією виходило чи не більше людей, ніж колись проти меморандумів з кредиторами. На цьому тлі внутрішньополітичні ініціятиви щодо подальшого розділення держави і церкви, соціяльної підтримки незаможних громадян, прихильної політики стосовно іммігрантів тощо дали лише обмежений результат. Тож у СІРІЗА — друге місце (31%) і 86 депутатів.

Відтак маргіналізація або модерація радикальних партій у поєднанні з ностальгією електорату за безхмарним минулим дали унікальний шанс "старим партіям". Ідеться про правоцентристську "Нову демократію" та лівоцентристський ПАСОК (Усегрецький соціялістичний рух). Вони 40 років домінували на грецькій політичній сцені, але вилетіли на узбіччя політичного життя на хвилі народного гніву у 2014–2015 роках. Утім, скористатися цим шансом спромоглася лише "Нова демократія".

Выборы_в_Греции
informator.news

Сімейний, чи то пак клановий, принцип керування грецькими урядами встановився ще в ХІХ столітті. Звісно, він серйозно модифікувався останніми десятиліттями, проте політичні еліти Греції великою мірою залишаються закритими клубами обраних, що густо помережені родинними й клієнтельними зв'язками і з цієї причини серйозно обмежують використання кар'єрних ліфтів.

Сучасні політичні династії в Греції панують на політичній сцені від часу падіння диктатури військових 1974 року. Ключову династію "Нової демократії" представляли два прем'єри Константіноси Караманліси: перший у 1974–1981 роках привів Грецію до членства в ЄС. Другий, його племінник, якого для зручности найчастіше називають Костасом, обіймав посаду з 2004-го по 2009-й і був пропонентом енергетичної та економічної співпраці з РФ. Напередодні цих виборів Костас Караманліс почав дедалі частіше з'являтися в грецькому публічному просторі, провокуючи чутки про своє майбутнє президентство (у Греції президента обирає парламент).

Більш ліберальне крило "Нової демократії" уособлювали інший співзасновник партії — Костас Міцотакіс, прем'єр у 1990–1993 роках, його донька Дора Бакоянні — у минулому міністр закордонних справ кількох урядів і мер Атен, і її син Костас Бакоянніс, який виконуватиме обов'язки очільника грецької столиці вже з першого вересня.

Власне, син Костаса Міцотакіса, брат Дори Бакоянні і дядько Костаса Бакоянніса — Кіріякос Міцотакіс і обійме ключову державну посаду на чолі однопартійного уряду. Цього року востаннє діятиме місцеве ноу-хау, за яким 250 з 300 місць у парламенті розподіляються відповідно до відданих за партію відсотків, а ще 50 місць видаються бонусом партії-переможниці, аби уряд був стабільним. 2016 року, в рамках курсу на очищення політичної системи, СІРІЗА цю норму для майбутніх виборів скасувала, але її суперники встигають ускочити до останнього вагона.

Багаторічний антагоніст "Нової демократії" — лівоцентристська партія ПАСОК — теж причетна до династії трьох прем'єрів у межах однієї родини (Йоргос Папандреу — тричі, в 1940–1960-х рр.; його син Андреас Папандреу — двічі, у 1980–1990-х; і внук Йоргос Папандреу — у 2009–2011-х). На позір, ПАСОК продемонстрував більше волі до змін: перейменувався на КІНАЛ ("Рух змін") та обрав лідерку, не пов'язану з традиційними партійними кланами. Втім, цього не вистачило, і на виборах він посів третє місце: 8% — 22 депутати. Поки СІРІЗА продовжує зберігати лідерство на лівому фланзі, щодалі більше еволюціонуючи в мейнстримну партію, КІНАЛ не знайшов проривної стратегії.

Натомість її знайшла тріумфаторка — "Нова демократія". Попри те що назви партія не змінювала (тільки логотип), та й очільником став представник династії, це їй не завадило. Ба більше, "Новій демократії" вдалося, насамперед непримиренною позицією в македонському питанні, перетягнути підтримку дрібніших правих і праворадикальних партій. Скидається на те, що Кіріякос Міцотакіс засвоїв стару істину політичного життя — щоб залишити все як було, потрібно все докорінно змінити.

По-перше, він запустив процес масштабного оновлення партії. Понад 60% його виборчого списку складають так звані нові обличчя. Більшість їх сконцентрована в непрохідній частині, але навіть серед тих 158, що проходять до парламенту, лише близько половини були депутатами раніше.

По-друге, як представникові найбільш ліберального крила партії, йому легко апелювати до поміркованого виборця (зокрема до представників середнього класу), який серйозно втратив протягом кризового десятиріччя. Міцотакіс не критикує безпосередньо "меморандуми", бо не хоче різко протиставлятися європейському мейнстриму. Натомість він наголошує, що ідеологічні кульбіти СІРІЗА зробили процес одужання тривалішим і дорожчим для грецької економіки та гаманця кожного громадянина. А тому обіцяє передомовитися з європейськими кредиторами, аби мати можливість знизити податки. Наразі Греція зобов'язана утримувати профіцит бюджету на рівні 3,5% ВВП, щоб гарантувати виплату залишкових боргів, тож знизити податки буде непросто. Втім, Міцотакіс націлився зменшити корпоративний податок з 28% до 20, податок на дивіденди з 10% до 5, а можливо, навіть податок на прибуток і ПДВ. І виборці це схвалюють.

По-третє, націоналістичне консервативне крило партії значно посилилося завдяки тому, що "Нова демократія" стала чи не найгучнішим противником Преспанської угоди. До жорсткого протистояння партію заохочували і суспільні настрої, і власний досвід на македонському фронті. Один із заступників очільника партії і прем'єр під час фінансової кризи Андоніс Самарас у 1990-х був лідером правої партії "Політична весна", яка уславилася непримиренною позицією щодо Македонії. А для батька Кіріякоса Міцотакіса македонська криза стала кінцем прем'єрства 1993-го. І хоча прем'єр наголошує на дотриманні міжнародних зобов'язань і не планує скасовувати угоду, він, однак, пообіцяв виборцям особливу увагу до виконання Північною Македонією її умов і прискіпливу позицію щодо просування країни-сусідки до НАТО й ЄС.

Така позиція грецького прем'єра може бути вигідною для ЄС, адже в червні, попри всі намагання країн Центральної та Південної Європи, німецько-французький тандем, за підтримки Нідерландів та Австрії, з непереконливих процедурних підстав відтермінував до осені рішення про відкриття переговорів про членство з Албанією та Північною Македонією, незважаючи на попередні обіцянки, виконання обома країнами умов та позитивну рекомендацію Єврокомісії. Можна припустити, що в умовах загальної нехоті держав ЄС до подальшого розширення Греція займе звичну з 1980–1990-х років позицію держави-блокувальниці. Колись, наприклад, за грецьким вето ховалися всі європейські противники членства Туреччини.

Выборы_в_Греции
standart.rs
standard.rs

По-четверте, чому б Греції після стількох років приниження її як "слабкої ланки" ЄС не приправити повернення до нормальности натяком на майбутню велич? Кіріякос Міцотакіс упевнено вимальовує образи світлого майбутнього. Для нього 2021 рік, коли Греція святкуватиме 200-ту річницю початку війни за незалежність, має стати ключовим моментом для позитивного ребрендингу відродженої Греції. Часу на виконання такого амбітного завдання небагато, втім, як мінімум парламентська більшість та однопартійний уряд для цього є.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво