Виховання "бунтівного підлітка"

Протести в Гонконгу, хоча й отримали незначне висвітлення в материковій частині Китаю, є найбільшими демонстраціями на китайській землі від часу кривавого придушення продемократичних виступів на площі Тяньаньмень у Пекіні 1989 року.

Акції громадянської непокори тривають уже місяць. До таких радикальних дій гонконгців спонукало обговорення місцевою владою автономії проекту закону про дозвіл на екстрадицію жителів міста до континентального Китаю.

Китай і Велика Британія були втягнуті в повномасштабний дипломатичний скандал після того, як Пекін звинуватив британський уряд "у грубому втручанні" в справи Гонконгу.

На прес-конференції в китайському посольстві в Лондоні посол Китаю у Великій Британії Лю Сяомін піддав гострій критиці захист британськими міністрами прав та свобод демонстрантів у Гонконгу.

"Уряд Великої Британії вирішив стати не з того боку, - сказав Лю Сяомін, - він зробив невідповідні зауваження, не тільки втручаючись у внутрішні справи Гонконгу, а й підтримуючи злісних правопорушників. Я б хотів повторити, що Гонконг є спеціальним адміністративним регіоном Китаю, і все не так, як зазвичай було під британською колоніальною владою".

У міністерстві закордонних справ Великої Британії заявили, що зауваження Лю Сяопіна "абсолютно неприйнятні". Лондон неодноразово наполягав на тому, що Китай повинен підтримувати китайсько-британську спільну декларацію, яка гарантує гонконгцям права та свободи. Але, схоже, Пекін розглядає Гонконг, як пересічне китайське місто.

Китайсько-британський конфлікт навколо Гонконгу сигналізує про погіршення відносин між двома державами. Велика Британія чітко виконала договір про передачу Гонконгу, підписаний із Китаєм 1984 р. Після чого в 1997-му Гонконг перейшов під урядування КНР.

Але тоді, у 1984-му, Велика Британія взяла на себе зобов'язання передати Гонконг Китаю за умови, що капіталістичний лад і економічна незалежність будуть незмінними на цій території впродовж 50 років.

Тепер же Пекін прагне пришвидшити інтеграцію Гонконгу з комуністичним Китаєм. Але, згідно з договором, який підписали дві сторони, Лондон має моральні зобов'язання перед гонконгцями. І посол Китаю Лю Сяомін мусив би уважно прочитати текст спільної угоди, перш ніж так категорично критикувати британських урядовців.

Британці не можуть мовчати, що було б рівнозначно зреченню будь-якої відповідальності за долю гонконгців. Але як далеко може зайти протистояння Пекіна з Лондоном? Особливо зважаючи на той факт, що Китай намагається поводитися й діяти як супердержава.

Наразі йдеться про нові "стандарти" китайської публічної дипломатії, які полягають у тому, що нова плеяда китайських дипломатів, відкидаючи колишню традиційну китайську гнучкість під час переговорів, використовує елементи неприхованого тиску.

Вони агресивні й погано слухають аргументи іншої сторони. Не буде перебільшенням сказати, що вони стали "дипломатичним обличчям" нового Китаю, демонструючи зверхність, жорсткість та зарозумілість.

Уся потужна пропагандистська машина Комуністичної партії Китаю в Гонконгу, яка отримала величезне фінансування, 22 роки працювала над "стиранням" національних рис гонконгського народу. Результатом чого стало глибинне незадоволення гонконгців, що й спровокувало потужні протести людей, котрі не бажали, аби їх перетворили на частину підлеглого волі компартії населення.

Таким чином, поведінка посла Китаю у Великій Британії не є окремим випадком або наслідком помилки. Це частина надзвичайно тривожної тенденції. Нині в політиці Китаю на міжнародній арені часто починають домінувати бажання діяти не озираючись на закони та прийняті стандарти.

Як свідчать "підходи" комуністичної влади до Тибету та Сіньцзяну, в КНР не готові довго миритися і з напівнезалежністю Гонконгу. Цілком зрозуміло, що в Гонконгу Пекін планує впроваджувати свої "стандарти", не зважаючи на незадоволення та спротив народу.

З іншого боку, події в Гонконгу є великим викликом владі голови КНР Сі Цзіньпіна. Використавши там надмірну силу проти мирних демонстрантів, китайський лідер може спровокувати цим різке несприйняття США, Великої Британії та інших провідних держав світу. Що ще більше ускладнить діалог Пекіна з Заходом.

Пекін діє в Гонконгу так агресивно, що не виключене планування там "таборів для перевиховання" гонконгців, як це КНР зробила в Сіньцзяні. Проведення Китаєм під виглядом швидкої "деколонізації" комунізації цього бунтівного острова здатне призвести до можливого повторення кривавих подій на площі Тяньаньмень.

А поки що Пекін намагається балансувати на межі можливого, зберігаючи бодай якусь видимість дотримання права на демонстрації в Гонконгу. Розуміючи, якими серйозними можуть бути наслідки для Китаю у разі спроби силового вирішення "гонконгської проблеми".

Втім, не можна виключати й того, що в Гонконгу китайська центральна влада вирішила діяти на випередження. Провокуючи протестантів через своїх активованих агентів на більш радикальні дії, щоби потім цим виправдати розгін демонстрантів та обмеження прав на політичну діяльність.

Авторитарні режими ненавидять масштабні й наполегливі мирні протести і майже завжди намагаються спровокувати насильство, аби цим прикрити своє небажання рахуватися з вимогами народу, який хоче бути почутим.

Сьогодні Пекін сприймає Гонконг як "бунтівного підлітка", з яким не може впоратись. Але Китай - дуже специфічна держава. За його фасадом підвищення добробуту для соціально близьких до режиму верств населення ховаються культ панування силових структур, таємні в'язниці та концентраційні табори.

Можливо, в Пекіні тому й хочуть швидше позбутися гонконгської автономії, що мають намір підштовхнути більшість непокірних його громадян до еміграції, після чого - розбавити місцеве гонконгське населення континентальними китайцями.

Для режиму Сі Цзіньпіна Гонконг небезпечний тим, що його особливість - провокувати появи в китайців бажання того, чого хоче кожна людина: свободи, демократії та рівності перед законом.

Генеральний секретар КПК розуміє, що коли вольності в Гонконгу триватимуть, а пересічні китайці матимуть змогу на власні очі бачити, яким може бути інше життя, - то "гонконгський дух свободи" рано чи пізно зможе перекинутися на весь Китай.

ua.info

Тому Сі Цзіньпін, незважаючи на всю повноту можливостей, які дає йому влада над китайцями, зупинився перед цим історичним викликом. Він побоюється прийняти неправильне для себе рішення.

По суті, всі ці події є нічим іншим як боєм за майбутнє Гонконгу, але тепер Комуністична партія Китаю поставила ситуацію на паузу і певний час вичікуватиме.

Події в Гонконгу мають свою специфіку. Варто звернути увагу, що гонконгський рух не висунув жодного лідера чи політичного діяча, інакше сили безпеки з континентального Китаю намагалися б арештувати або нейтралізувати цю постать, аби знищити протестний рух.

Своєю чергою, це означає, що протестам бракує організованості й доброї підготовки. І якщо навіть гонконгці підтримуватимуть тиск на центральну китайську владу іншими засобами, однак легке рішення не проглядається.

Децентралізований підхід - розумний і, можливо, необхідний, але очевидно, що він має й велику ваду. Без лідера неможливо тримати під контролем дисципліну в лавах демонстрантів, а це загрожує тим, що в будь-який момент ситуація може стати неконтрольованою.

Ситуація навколо Гонконгу свідчить, що концепція і підхід "одна країна, дві системи" дали помітну тріщину. Форсуючи інтеграцію острова з материковою частиною Китаю, компартія вочевидь допустилася помилки. Порушивши цим плавний перехід управління колишньої британської колонії, яка виявилася неготовою визнати себе комуністичним містом або провінцією з повним китайським громадянством.

Попри те, що Велика Британія й далі дотримуватиметься своїх зобов'язань перед гонконгцями, пекінський режим і його місцеві маріонетки чудово розуміють, що зупинити процес "китаїзації" Гонконгу Лондон не зможе.

При цьому Пекін ще й пробує перевести ситуацію з Гонконгом із геополітичної площини у статус регіональної проблеми, яку має на місці вирішувати китайська влада.

Ситуація зовсім не схожа на війну Британії з Аргентиною за Фолклендські острови у 1982 р. У даному випадку Лондон буде змушений обмежитися застосуванням дипломатичних підходів. Але й тоді Великій Британії бракуватиме козирів, необхідних для того, щоб із допомогою дипломатичних методів примусити Китай дати задній хід.

Таким чином, шанси на отримання сприятливого результату із використанням дипломатичних засобів дуже невисокі. Адже Китай і до того порушував укладені раніше угоди, коли це йому було вигідно. Пекін, який практикує політику сили, далі може просто ігнорувати всі британські закиди стосовно зобов'язання Китаю дотримуватися підписаної угоди.

Єдине, що може вплинути на китайське керівництво, - це серйозні економічні санкції до КНР, якщо Велика Британія спільно зі Сполученими Штатами вдадуться до таких заходів для вирішення проблеми Гонконгу.

Оскільки тільки це здатне вплинути на Сі Цзіньпіна та його оточення, які остерігатимуться народного повстання, коли економічна ситуація в країні різко погіршиться.