Володимир Василенко: Україна повинна вимагати притягнення російського керівництва до відповідальності в Міжнародному кримінальному суді

Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії завершив свою діяльність.

За два десятиліття роботи МКТЮ залишив по собі серйозний спадок у вигляді відновлення справедливості та покарання винних у злочинах проти людяності і воєнних злочинах на території колишньої Югославії. Та, на думку колишнього судді Трибуналу (2002–2005) Володимира Василенка, Київ може скористатися спадком МКТЮ у сфері міжнародного кримінального права для того, щоб покарати керівництво РФ за скоєння російськими агресорами міжнародних злочинів на території України.

- Наприкінці минулого року Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії офіційно завершив свою роботу. Та чи виконав Трибунал свою місію?

- І так, і ні.

Насамперед Трибунал мав забезпечити покарання осіб, які, обіймаючи високі посади в державах, утворених після розпаду Югославії, скоїли міжнародні злочини - злочини проти людяності, воєнні злочини та злочин геноциду. Перед МКТЮ ставилося ще одне завдання - сприяти досягненню примирення в Балканському регіоні як між етнічними спільнотами, так і між державами.

Із покаранням вищих посадових осіб, винних у скоєнні серйозних міжнародних злочинів, Трибунал упорався. МКТЮ розглянув 61 справу, в рамках яких обвинувачення було пред'явлено 161 особі. Вироки винесли 111-м. Щодо 37 осіб справи були припинені або через виправдання підсудних, або через відкликання обвинувачення прокуратурою Трибуналу, або через смерть обвинувачених. Вісім справ, у яких фігурувало 13 осіб, було передано на розгляд національних судів Хорватії, Сербії, Боснії і Герцеговини. На лаві підсудних опинилися президенти, прем'єр-міністри, міністри, генерали, мери міст, чимало яких було засуджено до тривалих термінів ув'язнення.

Що стосується примирення, то тут ситуація складніша. На жаль, повністю цієї мети не досягнуто, і зараз не можна говорити ні про щире покаяння покараних, ні про взаємне прощення, а отже - про примирення. Зі 111 засуджених Трибуналом лише 20 осіб визнали себе винними, багато - в обмін на скорочення термінів ув'язнення. Частина осіб із засуджених МКТЮ, що відбули покарання, зайняли у своїх країнах високі посади і не демонструють жодних ознак каяття. У відповідних етнічних спільнотах до засуджених військових злочинців ставляться як до національних героїв.

Відзначу, що однією з головних проблем, із якими зіштовхнувся у своїй роботі МКТЮ, була співпраця з країнами, громадянам яких прокурор висунув обвинувачення. Насамперед це стосувалося затримання, арешту і видачі осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів. Не всі держави йшли на співпрацю… Проте під тиском західних демократій були видані і Готовіна, і Караджич, і Младич, і десятки інших.

До речі, остання справа, що розглядалася в палаті першої інстанції, саме й була справою Младича. І, хоча після 24 років свого існування МКТЮ офіційно завершив свою місію, суди апеляційної інстанції Трибуналу ще працюватимуть десь до 2020–2022 рр. Крім того, в національних судових інстанціях балканських країн розглядаються справи, фігурантами яких є тисячі підозрюваних.

- У Сербії та Росії говорять про упередженість МКТЮ, який начебто був створений для покарання лише сербів…

- Це не так. Трибунал неупереджено карав винних, незалежно від їхньої етнічної приналежності, суворо дотримуючись свого статуту, затвердженого Радою Безпеки ООН, і правил процедури, однакових для всіх.

Якщо брати статистику, то справді серед 161 обвинуваченого більшість серби - 109 осіб. Але чому? Тому що на сербському керівництві лежить левова частка вини за розв'язування збройного конфлікту: воно намагалося створити "Велику Сербію" за рахунок етнічних чисток та відторгнення територій від інших держав, які виникли після розпаду Югославії. Тому що і сербські збройні сили, і сербські парамілітарні угруповання, які були набагато чисельніші за збройні сили Хорватії та Боснії і Герцеговини, виховувалися в атмосфері несприйняття й ненависті до інших етнічних груп, що проживали на території колишньої Югославії. Тому на них припадає більше злочинів, ніж скоєних хорватами, албанцями, боснійцями, македонцями.

Як доказ упередженості Трибуналу використовують твердження, що його було сформовано із представників західних країн, недружньо налаштованих до сербів. Але, за статутом МКТЮ, кожна регіональна група ООН представляла свої кандидатури Генеральній асамблеї ООН, яка обирала суддів таємним голосуванням. Отож у складі Трибуналу були незалежні юристи з різних регіонів планети, що належали до різних правових систем.

- Якщо говорити про специфіку МКТЮ, то чим він відрізняється від інших міжнародних судів?

- Трибунал був першим міжнародним судовим органом після Нюрнберзького та Токійського трибуналів, який мав встановити кримінальну відповідальність індивідів за порушення норм міжнародного гуманітарного права. Нюрнберзький і Токійський трибунали складалися з представників держав-переможниць, а МКТЮ формувався на виборній основі.

Інший важливий момент: Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії не був уповноважений вирішувати питання відповідальності держав. МКТЮ призначався для судового переслідування фізичних осіб, причетних до вчинення міжнародних злочинів. Цим МКТЮ відрізняється від Міжнародного суду ООН, який розглядає лише спори, що виникають між державами (і притому за їхньою згодою), а при розгляді справи застосовує не норми міжнародного кримінального права, а норми міжнародного публічного права.

Крім того, МКТЮ діє згідно з принципом комплементарності. Тобто первинна відповідальність за покарання осіб, які вчинили злочини, лягає на органи юстиції тієї держави, громадянами якої вони є, або на органи правосуддя країни, на території якої було скоєно злочини. І лише коли держава з якихось причин неспроможна або не бажає карати винних, тоді починає діяти Трибунал.

Нарешті, специфіка МКТЮ полягає ще й у тому, що питання про притягнення до відповідальності вирішував прокурор Трибуналу, а не національні юрисдикції.

- Чим може бути корисний для України досвід МКТЮ?

- До початку 1990-х, практично, не було жодних міжнародних судових інстанцій, які б реагували на вчинені індивідами злочини проти людяності, воєнні злочини тощо. Фактично, вони залишалися безкарними. Оскільки ж непокаране зло породжує нове зло, а непокараний злочин - новий злочин, завданням МКТЮ була боротьба з культурою безкарності.

Його діяльність проторувала шлях до створення Міжнародного кримінального суду (МКС), який почав функціонувати у 2002 р. в Гаазі і робота якого також ґрунтується на принципі комплементарності. В умовах тривання збройної агресії РФ проти України надзвичайно важлива й потрібна якнайшвидша ратифікація Римського статуту МКС українським парламентом.

- Два роки тому Україна зробила заяву, якою визнала юрисдикцію МКС. При цьому Римський статут так і не був ратифікований. Чим відрізняється заява про визнання юрисдикції суду від ратифікації статуту?

- Уряд України двічі повідомляв МКС про визнання його обов'язкової юрисдикції. Уперше - 17 квітня 2014 р., і це стосувалося злочинів, скоєних на Майдані в період з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. Вдруге - 8 вересня 2015 р. стосовно ситуації, що виникла внаслідок збройної агресії Росії проти України, яка почалася 20 лютого 2014 р., і тих злочинів, що були скоєні під час цієї агресії.

В обох випадках правовою підставою звернення МЗС України до секретаріату МКС були п.3 ст.12 Римського статуту і відповідні постанови Верховної Ради. Ці постанови є спеціальним визнанням юрисдикції МКС і, з погляду права, являють собою разову ратифікацію Римського статуту. Подвійне визнання Україною обов'язкової юрисдикції МКС є демонстрацією її позитивного ставлення до цієї важливої міжнародної інституції. Проте цього недостатньо.

Важливо пам'ятати: нератифікація Римського статуту - удар по іміджу нашої країни. І, навпаки, приєднуючись до цього документа, Україна в очах усього світу позиціює себе як держава, що виконує свої зобов'язання та прагне зробити своє національне і міжнародне право інструментами забезпечення справедливості, утвердження і зміцнення правопорядку у світі.

- Як просувається розгляд "українських питань" у МКС?

- Міжнародний кримінальний суд у своїх доповідях про попереднє вивчення цих справ у 2016-2017 рр. заявив, що подання, яке стосується злочинів на Майдані, недостатньо обґрунтоване. Але він не припинив його розгляду й підкреслив, що за умов надання українською стороною додаткових доказів МКС візьме їх до уваги, обробить і може прийти до іншого висновку.

Щодо другого подання, яке стосується злочинів, скоєних під час агресії Росії проти України, - то українські урядові інстанції і громадські організації подали на розгляд до МКС дуже багато підготовлених ними матеріалів. Прокуратура Суду зараз вивчає ці матеріали, аби дійти остаточного висновку, чи було вчинено ці злочини і ким конкретно їх було вчинено. Але велику проблему становить те, що в Україні досі немає централізованої системи підготовки і обробки таких матеріалів та подання їх у належному вигляді до МКС. Нині цим займаються різні інстанції.

- В часи президентства Леоніда Кучми Україна, підписавши Римський статут, так його й не ратифікувала. Це пояснюють тим, що після вбивства Георгія Гонгадзе і "касетного скандалу" президент Кучма побоювався, що він стане кандидатом на притягнення до кримінальної відповідальності в МКС. А чому сьогодні Київ не ратифікував Римський статут, а відклав це на 2019 р., коли набудуть чинності положення ст.124 Конституції України?

- Сьогодні однією з причин нератифікації Римського статуту є правове невігластво вищого політичного керівництва України і робота російських агентів впливу. Існують безпідставні побоювання якихось негативних наслідків від ратифікації Статуту: хтось переконав вище керівництво України, що коли Київ зробить цей крок, то Росія відразу подасться до МКС, і до міжнародної кримінальної відповідальності буде притягнено українських політиків та військових.

Виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань робить ці побоювання абсолютно безпідставними. Як правова держава, Україна повинна притягувати до відповідальності і своїх громадян, якщо вони чинять якісь воєнні злочини. (Що й робить воєнна прокуратура.) І тоді знімається питання про задіяння механізму МКС до політичного і військового керівництва української держави. Як я вже зазначав, МКС діє на основі принципу комплементарності: він карає тільки тоді, коли держава не виконує своїх обов'язків і не карає винних.

Мета тих, хто виступає проти ратифікації Римського статуту, - позбавити Україну можливості безперешкодного і швидкого використання МКС для притягнення до відповідальності російського керівництва за злочини, вчинені під час агресії.

Хочу підкреслити: після двох разових ратифікацій українським парламентом Римського статуту Російська Федерація не завалила Міжнародний кримінальний суд обвинуваченнями проти України. Адже МКС вивчає докази, а не трюки російської пропаганди.

- Тоді чи варто чекати набрання чинності поправками до Конституції у 2019 р., щоб ратифікувати Римський статут? Може, краще зробити це вже в цьому році?

- Цілком можливо ратифікувати його вже нинішнього року із застереженням, що відповідний закон Верховної Ради набере чинності тоді, коли стануть чинними положення ст.124 Конституції із внесеної до неї поправки. Але, поряд із цим, є серйозніша проблема - удосконалення кримінального законодавства України відповідно до вимог Римського статуту.

Положення Кримінального кодексу України, в яких ідеться про воєнні злочини і злочини проти людяності, є дуже фрагментарними. Кримінальне законодавство нашої держави відстає від сучасних міжнародних стандартів кваліфікації міжнародних злочинів і покарання за них. Спираючись на практику МКТЮ та на Римський статут, Україна вже тепер має зробити рішучі і швидкі кроки до вдосконалення свого кримінального законодавства.

- З 18 червня 2018 р. набирає чинності поправка до Римського статуту, яка передбачає відповідальність фізичних осіб за злочин агресії. Чи може Україна, використовуючи механізми МКС, притягнути російських високопосадовців за агресію проти нашої країни?

- На жаль, ні. Згадана поправка до Римського статуту передбачає, що МКС може розглядати справи про кримінальну відповідальність індивідів за вчинення злочину агресії тільки в тому випадку, коли обидві сторони збройного конфлікту ратифікували статут. Виняток становить випадок, коли до суду звертається Рада Безпеки ООН. Але в РБ ООН Росія має право вето. Це по-перше.

По-друге, Росія не лише не ратифікувала, а й відкликала свій підпис з-під Римського статуту. Тому годі говорити, що Статут може бути використаний для обвинувачення керівництва Російської Федерації в акті агресії. Та залишаються широкі можливості вимагати притягнення політичного і військового керівництва РФ до відповідальності за скоєння інших міжнародних злочинів, оскільки вони чиняться на території України і проти громадян України. Зокрема, шляхом доведення того, що найвище керівництво РФ не вжило заходів для запобігання міжнародним злочинам та покарання за них.

Якщо прокурор Суду погодиться з цими доказами, тоді він запросить російських високопосадовців до Гааги. І не важливо, хто це буде - міністр, прем'єр чи президент: імунітет тут не діє. Як і не важливо, коли це буде: міжнародні злочини не мають терміну давності.