Я Вам пишу… або Кінець льодовикового періоду у відносинах Москви й Анкари? - Міжнародна політика - dt.ua

Я Вам пишу… або Кінець "льодовикового періоду" у відносинах Москви й Анкари?

9 липня, 2016, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 9 липня-16 липня

За минулі кілька тижнів епістолярний жанр посів важливе місце в сучасному турецькому політичному літописі. Про "труднощі перекладу" численних форм ввічливості в цій мові говорили політики й журналісти, тюркологи і навіть ті, хто знає Туреччину виключно за системою "усе включено". Причиною такої пильної уваги стали спершу кілька несподівано ввічливих привітань вищого керівництва країни російським колегам з приводу святкування Дня Росії 12 червня, а згодом і лист президента Туреччини Р.Т.Ердогана, в якому він нібито "просить вибачення" у В.Путіна за інцидент зі збитим російським бомбардувальником у листопаді минулого року.

За минулі кілька тижнів епістолярний жанр посів важливе місце в сучасному турецькому політичному літописі. 

Про "труднощі перекладу" численних форм ввічливості в цій мові говорили політики й журналісти, тюркологи і навіть ті, хто знає Туреччину виключно за системою "усе включено". Причиною такої пильної уваги стали спершу кілька несподівано ввічливих привітань вищого керівництва країни російським колегам з приводу святкування Дня Росії 12 червня, а згодом і лист президента Туреччини Р.Т.Ердогана, в якому він нібито "просить вибачення" у В.Путіна за інцидент зі збитим російським бомбардувальником у листопаді минулого року. Залишивши осторонь словесну еквілібристику щодо того, наскільки глибокими й щирими були вибачення турецького президента, котрий черговий раз висловив співчуття родині загиблого пілота, і якою мірою вони задовольняли початкові вимоги російської сторони, постараємося розібратися у причинах такого стрімкого зближення офіційних Анкари і Москви після восьмимісячного "льодовикового періоду".

Незважаючи на, здавалося б, несподіваний "прорив" у дипломатичних відносинах, перші спроби відновити певний мінімум взаємодії обидві сторони робили ще задовго до цього. Слова жалю у зв'язку із загибеллю пілота лунали ще в грудні минулого року, а у квітні поточного було організовано негласні консультації представників двох країн за посередництва президента Казахстану Н.Назарбаєва. Уже в травні в російській пресі активно обговорювалася пропозиція про створення офіційної або неформальної робочої експертної групи для пошуку можливих шляхів виходу з виниклої кризи. Цю ідею, нібито озвучену очільником турецького МЗС, "позитивно сприйняли" в Кремлі. У той самий час помітно змінилася не тільки риторика перших осіб держави (які дедалі частіше наголошують на необхідності й "неминучості" конструктивного діалогу), а й звичний тон новин центральних каналів державного телебачення. Неважко було помітити, як буквально на очах змінювався інформаційний простір, що традиційно має значний вплив на формування громадської думки в обох країнах. Замість новинних сюжетів про запровадження чергових обмежень і жорсткість санкцій, ефірний час поступово заповнили повідомлення про "жести доброї волі" російської
діаспори на чолі з генконсулом РФ — наприклад про те, що вона влаштувала в Анталії іфтар (релігійну вечерю-розговіння під час мусульманського посту в місяць Рамазан. — Авт.) для місцевих жителів, або про спільні святкування турецьких і російських національних свят змішаними родинами. Зміни, м'яко кажучи, разючі, враховуючи, що ще кілька місяців тому ці ж "русские жены" охоче давали інтерв'ю російським каналам RT і "Спутник-Ньюз" (до речі, дотепер забороненим у Туреччині), розповідаючи про численні утиски й обговорюючи можливість екстреної евакуації на батьківщину.

Паралельно, протягом кількох місяців тривали робочі контакти між представниками окремих міністерств і відомств. Зокрема, значним "успіхом" турецької дипломатії став дозвіл на оглядовий політ турецького військового літака над територією РФ у середині червня в рамках Договору про відкрите небо — жест, що має, швидше, символічне, ніж практичне, значення, зважаючи на особливості відносин між ВПС двох країн після відомого інциденту й відмову турецької сторони надати таке право російським літакам у лютому ц.р. На цьому тлі цілком природно пролунали заяви президента ТР, який привітав російського колегу і висловив надію на відновлення державних відносин на "колишньому і навіть більш високому рівні".

Як і має бути за законами жанру, після зав'язки і кульмінації — у вигляді "сенсаційного" листа з "вибаченнями" — розв'язка не змусила довго себе чекати. Практично відразу пролунали заяви Кремля про готовність переглянути й у більшості випадків скасувати санкції на ввезення турецьких продуктів (які до цього потрапляли до країни реекспортом через треті країни і, відповідно, за потрійною ціною) і дозволити туроператорам знову продавати тури в Туреччину (які напевне ж мають більшу популярність у російського споживача, ніж санаторії Криму). Крім того, керівника МЗС ТР М.Чавушоглу запросили взяти участь у засіданні Ради міністрів закордонних справ країн-членів ОЧЕС, що відбулася 1 липня в Сочі. Схоже, що ніж, "по-зрадницьки встромлений у спину" Анкарою, не завадив російському керівництву цілком комфортно сидіти за одним переговорним столом з турецькими колегами.

Повернімося, проте, до причин, що визначили такий розвиток подій. Відключивши інформаційний шум, який нині активно створюється в російських ЗМІ з усіляких новинних приводів (від нібито готовності турецької сторони передати в користування російським ВПС використовувану американцями базу "Інджирлик" на півдні ТР до можливості відновлення будівництва "Турецького потоку"), можна досить чітко почути реальну мотивацію зближення сторін.

Для російського керівництва, яке ввійшло у фінальну фазу підготовки до вересневих виборів у Держдуму, очевидні не надто райдужні настрої середньостатистичного виборця — того самого, який найпершим відчув наслідки європейських санкцій, різкого падіння цін на нафту, девальвації рубля, відмови від дешевої турецької сільгосппродукції і заборони популярних середземноморських курортів. Не менше випробування чекає на Кремль і надалі. Перед ЧС-2018 (за умови, що він усе ж таки відбудеться в Росії) реалізація масштабних і високотехнологічних інфраструктурних проектів без турецьких підрядників і будівельних компаній практично нереальна. До того ж фінансові втрати від продовження продуктового ембарго й розриву багатомільйонних контрактів з найбільшими турецькими холдингами вочевидь ніяк не можна порівняти з сумою ефемерної компенсації родині загиблого пілота, виплачувати яку, до речі, турецька сторона навіть не думає.

Водночас Анкару всерйоз турбують інтереси великого турецького бізнесу, що виступає сьогодні одним з головних адвокатів поновлення економічних зв'язків з РФ і часто бере на себе функцію переговорника й посередника між сторонами. Незважаючи на те що турецька економіка як і раніше показує стійкі темпи зростання ВВП на рівні майже 5%, не можна заперечувати, що російські санкції і втрата ще одного великого ринку збуту (після вимушеної відмови від сирійського, лівійського, єгипетського та ін. зовнішньоторговельних партнерів на Близькому Сході) не минули для неї безслідно.

Ще складніша ситуація в туристичному секторі. На сьогодні кількість російських туристів у країні знизилася на 96%, у результаті чого турецький бюджет уже недоотримав (за приблизними оцінками) від 7 до 10 млрд дол. США. Погіршує ситуацію й загальна криза в галузі, спровокована високою терористичною загрозою і відмовою багатьох європейських туристів відвідувати курорти на Середземному та Егейському узбережжях з міркувань безпеки (на 45% знизилася кількість німецьких туристів, на 36% — британських). Окрім антитерористичної кампанії проти курдських бойовиків у південно-східних областях Туреччини (що досі триває), за останній час країну струсонула низка терактів, організованих "Ісламською державою", з якою Анкара веде активну боротьбу в складі міжнародної коаліції в Сирії. На відміну від терористів курдської ПКК, які обирають своєю ціллю в основному військові або поліцейські об'єкти, теракти ІДІЛ, як правило, відбуваються у людних туристичних місцях і забирають життя не тільки турецьких, а й іноземних громадян. 

Організаційна складність підготовки подібних терактів, як і далекосяжні наслідки, що не обмежуються безпосередніми жертвами, змушують шукати потенційних союзників терористів, зацікавлених у нагнітанні паніки й дестабілізації ситуації в Туреччині. Показовим у цьому плані став нещодавній теракт у міжнародному терміналі аеропорту ім. Ататюрка в Стамбулі — найбільшого транспортного хаба не тільки в Туреччині, а й у Європі. Транзитні пасажирські авіаперевезення донедавна залишалися єдиним напрямком турецького туристичного сектору, що показував стабільні темпи зростання. Наявність російських паспортів у терористів-смертників, одним з яких, за інформацією турецьких ЗМІ, виявився виходець з Дагестану Ахмет Чатаєв, як і збіг за часом теракту й "примирення" Москви і Анкари, мимохіть наштовхують на думку про "російський слід". Про це досить багато писали відомі турецькі експерти. На підтримку цієї версії свідчать і заяви російських чиновників, які, з одного боку, закликали спільно боротися з тероризмом, а з іншого — обіцяли на знак солідарності відправити до Туреччини російських туристів за умови гарантії їхньої безпеки. Постпред Росії при ЄС В.Чижов заявив, наприклад, що повідомлення "про можливу причетність вихідця з Чечні Чатаева до теракту в аеропорту Стамбула підтверджують необхідність співробітництва з Росією". Серед заарештованих поліцією Стамбула трьох десятків підозрюваних у причетності до цих терактів — 11 громадян РФ.

Хоча є безліч спекуляцій на цю тему, з упевненістю можна сказати тільки одне: найближчим часом ні внутрішній туризм, активно стимульований владою, ні прогнозоване збільшення кількості українських туристів до рекордного показника 1 млн осіб на рік об'єктивно не зможуть компенсувати відсутність європейських і російських туристів. А тому налагодження відносин з РФ ще до закінчення курортного сезону могло б трохи знівелювати виниклий дисбаланс і дозволило б дрібному й середньому бізнесу Туреччини більш упевнено дивитися в майбутнє. Особливо важливо в цьому плані враховувати перспективу проведення вже восени цього року референдуму з питання про перехід до президентської форми правління — більш стабільної і стійкої до криз (на думку нинішнього керівництва країни), ніж нинішня парламентсько-президентська модель.

Нарешті, не можна скидати з рахунків і зовнішньополітичний фактор. Останнім часом різко загострилася риторика Анкари стосовно офіційного Вашингтона, який продовжує активно співпрацювати з сирійськими курдами, незважаючи на численні заклики турецької сторони припинити підтримку "курдських терористів" — будуть вони з Демократичного союзу Сирії чи Робітничої партії Курдистану. Президент Р.Т.Ердоган недавно заявив, що Б.Обама "не виправдав великих сподівань", які покладала Туреччина на його президентство, і відносини двох країн так і не вийшли на рівень "модельного партнерства". З побоюванням сприймаються в Анкарі й періодичні спроби США і РФ "домовитися щодо Сирії", не розголошуючи суті перемовин. З огляду на "робочі відносини" з курдськими угрупованнями в регіоні не тільки Вашингтона, а й Кремля, явною зовнішньополітичною поразкою для Анкари може стати вилучення її з процесу формування такого (нехай навіть короткострокового й тактичного) альянсу з урегулювання сирійської кризи. До того ж в умовах АТО на території самої Туреччини й у прикордонних із Сирією та Іраком районах мінімальний рівень координації дій ВПС ТР з російськими винищувачами — елементарна вимога безпеки польотів.

Картина турецько-російського врегулювання буде неповною без урахування прохолодних взаємин з ЄС, адже на Західному фронті як і раніше без істотних змін. Утома від більш ніж півстолітнього очікування євроінтеграції без чітких перспектив членства, роздратованість політикою "подвійних стандартів" і недостатньою, на думку турецької сторони, увагою до проблем біженців, складність переговорного процесу щодо лібералізації візового режиму й відкриття нових розділів переговорів, нарешті, вимоги Брюсселя внести поправки до турецького законодавства і "пом'якшити" антитерористичні закони, захищаючи права і свободи людини на тлі загострення загроз національній безпеці — усе це відіграло свою роль при написанні відомих листів. Невипадково вже через кілька днів після Brexit вище керівництво ТР заявило про можливість винесення на референдум питання про бажання турецького народу і далі продовжувати вже дуже задавнений переговорний процес з ЄС. 

Зважаючи на складну геополітичну ситуацію в регіоні в цілому, зокрема традиційно проблемні відносини з Грецією, Вірменією, Кіпром, Ізраїлем (а віднедавна і з Росією), Туреччина мимоволі опинилася в ізоляції в ситуації зростання терористичних загроз. Добре усвідомлюючи необхідність укотре обнулити проблеми у відносинах з сусідами, Анкара пішла на поновлення політичного діалогу з Тель-Авівом. За підсумками нещодавніх домовленостей між урядами двох країн Ізраїль погодився виплатити 20 млн дол. компенсації родинам загиблих у 2010 р. в інциденті "Маві Мармара" турецьких громадян і дозволити постачати турецьку гуманітарну допомогу до Гази через ізраїльський порт Ашдод в обмін на відмову Анкари від категоричних вимог зняти блокаду Гази і роль "фактора стримування" щодо Хамасу. Результатом турецько-ізраїльської угоди стануть, швидше за все, не тільки взаємні поступки, а й повернення Анкари у "велику регіональну політику", зокрема, у ролі посередника в палестинсько-ізраїльському мирному процесі. Крім того, важливим фактором нормалізації відносин можна вважати досягнення попередніх домовленостей про транспортування ізраїльського газу через територію Туреччини в Європу. Це не тільки дасть можливість у перспективі істотно знизити залежність Анкари від поставок "Газпрому", а й дасть змогу максимально наблизитися до здійснення давніх планів керівництва країни перетворити Туреччину на регіональний енергетичний хаб. Враховуючи нарощування поставок іранського газу і плани щодо запуску Трансанатолійського трубопроводу з азербайджанським газом до 2018 р., це може статися вже в найближчому майбутньому.

"Газовий" фактор украй важливий, бо незважаючи на літнє потепління в турецько-російських відносинах холодних зим ніхто не скасовував. Тим більше що в Туреччині ще не забули сумного досвіду несподіваного припинення поставок російського газу в попередні роки. На практиці це означає, що диверсифікація джерел і постачальників енергоресурсів залишиться незмінним пріоритетом національної безпеки, а отже й зовнішньої політики Анкари, незалежно від сьогочасної кон'юнктури ринку.

Можна припустити, що економічний прагматизм, який устиг стати візитною карткою правлячої Партії справедливості і розвитку, й надалі значною мірою сприятиме активізації двосторонніх відносин Туреччини з сусідами, переважно у торговельно-економічній і туристичній сферах, можливо — у транспортних та інфраструктурних проектах. Так, поряд з Ізраїлем і Росією до порядку денного "миротворчих" зусиль Анкари повертається Єгипет. Однак, як показує практика, економічне співробітництво рідко виходить на рівень стратегічного партнерства, особливо в умовах глибокої взаємної недовіри, якої листами не усунеш. Збереження ж принципових розбіжностей між Анкарою і Москвою щодо ключових питань регіональної політики — сирійського, кримського, курдського; колосальна криза взаєморозуміння, яка відчувається нині не тільки на рівні політичних еліт, а й між простими людьми; відсутність у російській політичній культурі звички виконувати досягнуті домовленості й орієнтованість зовнішньої політики на задоволення потреб "внутрішнього попиту" залишають украй вузький коридор можливостей для розвитку подальшого співробітництва. It's all about business — і не більше.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво