Борис Філатов. Міст - Інтерв'ю - dt.ua

Борис Філатов. Міст

30 жовтня, 21:44 Роздрукувати Випуск №41, 2 листопада-8 листопада

Одним дніпровським мостом-довгобудом, що став знаменитим, тепер гуляють президент України й посол США, а другий міст, який колись надійно пов'язував Філатова з Коломойським, мер Дніпра продовжує відчайдушно "закидати гранатами". У відповідь на цькування.

© DT.UA

Обидві ці майже детективні історії продовжують набирати лайків у Мережі й скоро зможуть конкурувати з відомим скандинавським серіалом.

Мер Дніпра (без тіні сумніву відчуваючи, що, за сценарієм, його епізод сьогодні — один із головних у країні) буквально залетів у студію, демократично перекусив бутербродом і з течкою під пахвою продовжив намотувати енергійні кола по студійному периметру. Зразу задавши і темп, і напрям майбутній розмові. На все — 60 хвилин.

То що ж сьогодні відбувається в одному з найбільших міст України? Навіщо мерові Дніпра власна озброєна поліція? На чому базується його впевненість, що "нова влада будує в країні КПРС"? Чому децентралізація з грішми, але без повноважень не працюватиме? Звідки візьмуться незаангажовані префекти? В якій точці закінчується діалог мера з громадою і починаються провокації опонентів? Хто сьогодні впливає на рішення Філатова? На що він готовий ради захисту свого майбутнього в Дніпрі?

Про це і не тільки читайте в нашому інтерв'ю з Борисом Філатовим в Міжнародний день міст.

Про Іммануїла Канта, ліфти й нову КПРС

— Борисе, ви до мерства і ви зараз — це дві різні людини?

—Безумовно.

І в чому відмінність?

—Зараз я не почуваюся щасливим. У мене повністю змінилося життя. Раніше я був вільною людиною, яка ні від чого не залежала. Міг їхати куди завгодно, читати, займатися самоосвітою коли завгодно. Тепер у мене немає на це часу. І є зовнішні обставини, які мене зв'язують по руках і ногах.

Сьогодні вся країна говорить про якусь феодальну історію, що розгортається в регіонах. Ви згодні з цим?

—Ні. Ба більше, вважаю це наративом, який навмисне вживлюється в суспільну свідомість.

Чому?

—Ну, по-перше, я ніколи не любив узагальнень. У нас дуже складна країна. З різними регіонами, політичною історією, світоглядними установками. Тому говорити, що скрізь сидять феодали, неправильно. Десь мер — чотири терміни, а десь — один, як я. І навряд чи варто всіх мастити однією чорною фарбою.

По-друге, зараз сформувалася така ситуація у владі, коли є монобільшість, у якої в руках усі важелі впливу. Ніхто зараз не заважає новій владі займатися основними історичними викликами, які стоять перед країною, — війною, економікою, тарифами. Але одна річ — говорити про них під час виборчої кампанії, коли ти хочеш сподобатися всім, і зовсім інша — відповідати на них тепер. Тому у влади виникла спокуса призначати ворогів і мати під рукою людей, котрі виконують роль таких собі громовідводів.

Але місцеве самоврядування — це не вертикаль влади. Воно не підвладне партії, уряду або президентові. Не може бути своїх мерів, своїх місцевих депутатів. Не треба будувати ще одну КПРС чи Партію регіонів. Ми всі чудово знаємо, до чого це одного разу призвело.

Річ у тому, що феодальний наратив сьогодні продукує не так влада, як саме суспільство. Що, погодьтеся, трохи різні речі. Але, перш ніж повернутися до причин, скажіть, яким мером ви в результаті стали? Хочеться якоїсь рефлексії. І, буквально, по пунктах — про основні перемоги й поразки.

—Зразу скажу, що я ніколи не любив розповідати, образно кажучи, про три досягнення чи поразки. І ще — про три найкращих туристичних місця, які треба обов'язково відвідати у Дніпрі. Наше місто — це як в Іммануїла Канта: його неможливо вмістити ні в які пункти. Якщо ж говорити про мене особисто, то здається, що в мене виходить. Я вболіваю за цю роботу, я нею горю, переживаю, ночами не сплю… Мені дуже прикро, коли мене намагаються обвинувачувати в тому, чого я не робив. Мені часто докоряють, що я можу лаятися у Фейсбуці, може навіть писати там якісь табуйовані слова. Але в мене така робота: з одного боку — найцікавіша на землі, а з іншого — найбільш невдячна.

Чому вас називають мером косметичних ремонтів, а не мером інфраструктури?

— Ну ось я й кажу, що найбільш невдячна…

Ви щойно хотіли оригінальності, Борисе.

—Ось я саме й кажу, що мене ображають такі фрази. Що таке мер косметичних ремонтів? З 80 відсотками зношеності житлового фонду? Коли в людей протікає дах або в підвалі води по коліно. Коли в нас, наприклад, у нинішньому Шевченківському районі не працювала половина ліфтів. Зараз у більш ніж шести тисячах висотних будинків не працюють лише 23 ліфти. Це теж косметичний ремонт? А те, що ми взялися за ремонт мосту, на який держава не дала ні копійки?

Міст — це масштабний і не дуже вдалий інфраструктурний проєкт. Тож давайте спочатку закінчимо з дрібнішими історіями.

—А чотири нових тролейбусних маршрути, які ми запустили? А зміна транспортної інфраструктури? А закупівля нового рухомого складу? А ремонти в школах? Ну хай зроблять краще ті, хто так каже. З іншого боку, де гроші брати на все це?

Про обрізаний бюджет, ходіння по колу та мерське лобі

— А 14 мільярдів міського бюджету, за результатами децентралізації? Скільки було у 2013-му, для порівняння?

—Я ніколи не говорю про 14 чи 3 мільярди, я завжди говорю про бюджет розвитку. І нині наш бюджет розвитку — 2,7 мільярда. А у 2013 році становив 300 мільйонів.

Ну істотна все-таки різниця.

— Істотна. Але не забуваймо, що тоді долар був п'ять гривень, а тепер — 25. Що був абсолютно інший рівень заробітної плати, і були інші ціни, зокрема на будматеріали. І гроші ніби як і є, але тим часом їх і не так багато. І якщо тільки спробувати зазирнути, наприклад, під землю, на стан внутрішньої інфраструктури, то вона навіть не інвентаризована. В місті досі ніхто точно не знає, де яка труба, ливнівка… Я вже не кажу про житловий фонд, що повністю стоїть на стрічковому фундаменті. Цими грішми можна тільки затикати окремі дірочки, замащувати… Проблеми ж нагромаджувалися десятиліттями.

Тобто весь бюджет розвитку йде на замащування дірочок?

—На ремонти, дороги, реновацію шкіл-тисячників, утеплення фасадів, заміну котелень… Усе зношене й розсипається.

Дороги як ремонтуєте? Латаєте чи будуєте нові магістралі?

—Ми робимо дороги, як того вимагають відповідні профільні спеціалісти. Десь — це ямковий ремонт, десь — поточний, а десь — капітальний. Але я говорив з першого дня своєї каденції, що, з нинішнім рівнем фінансування, на приведення до належного стану всіх доріг Дніпра потрібно сім років. І тільки зараз, на четвертий рік мого мерства, ми беремося до внутрішньоквартальних доріг. Тому що "швидкі" не можуть заїжджати у двори, — ями по коліно. І тут важливо не забувати, що, крім доріг, є ще й територія. Дніпро, за своєю територією, більший за Харків і Одесу. Це майже 440 квадратних кілометрів. Місто довге, розтягнуте вздовж Дніпра. Це міська агломерація з безліччю віддалених селищ і великих мікрорайонів.

І якщо нам зараз обріжуть фінансування, то навіть не знаю, що я робитиму. Хіба що квіточки буду висаджувати…

Що відбувається з бюджетом? Наскільки вам його хочуть урізати?

—Наразі ми обговорюємо бюджет 2020 року з депутатським корпусом і урядом. При цьому, чесно скажу, я не розумію, хто приймає остаточне рішення. Ми ходимо по колу.

Як це — не розумієте? А раніше хто приймав?

—Ну, мабуть, Петро Олексійович затверджував це своєю булавою. А зараз ми приходимо до депутатів, і вони нам кажуть: "Усе вирішує уряд". Уряд і прем'єр із нами зустрілися, але жодної конкретики ми теж поки що не почули. Президент же на своїй знаменитій 14-годинній прес-конференції заявив, що він, взагалі, не знає, що таке проект бюджету, і його цікавить виключно бюджет. Тому ми в невіданні.

Які ризики? Чого боїтеся?

— У першому читанні — мінус 160 мільярдів гривень для всього місцевого самоврядування. І якщо здійсниться песимістичний прогноз, то в Дніпра — мінус 1,5 мільярда.

Як планує діяти ваше мерське лобі? Асоціація міст України, зокрема?

— Ми діємо узгоджено. Плануємо продовжувати зустрічатися з урядом і профільним міністром, працюємо з депутатами. І останні, слід сказати, подають поправки на користь місцевого самоврядування. У тому числі й депутати від правлячої партії. Але їхній голос якось погано чують. І якщо зал проголосує за цей проект бюджету, в мене питань не залишиться. Я на виборах ні за кого не агітував. Ні за білих, ні за червоних. Ні в які політичні проекти з Кернесом і Трухановим я не пішов. Але, добрий був чи поганий Петро Олексійович, однак при ньому ми побудували чотири нових тролейбусних маршрути. І коли до мене прийдуть люди й будуть питати, то я їх пошлю на відповідну адресу. Ви ж самі цих людей обрали. Вони тепер влада, роблять що хочуть.

Децентралізація — це проблема тільки грошей? Як глибоко, взагалі, влада в'їхала в тему?

—Ми ж говорили на самому початку, що влада зараз вибудовує вертикаль КПРС.

Поясніть, у чому конкретно це проявляється.

—"Ми хочемо, щоб скрізь були наші мери". Приблизно таке посилання. Я, знову ж, не посилатимуся на прізвища людей, які нам це озвучують.

За результатами наступних місцевих виборів хочуть?

—Так, проведенням яких нас постійно лякають.

Що означає "наші мери", якщо це будуть вибори?

—Та ми теж ставимо такі запитання. Що означає від "Слуги народу"? А що у вас, взагалі, за ідеологія? Крім рейтингу президента країни? Ось, буквально, днями планується обговорення майбутніх змін до Конституції в рамках децентралізації. Гаразд, зробімо префектів. Ну так префектів пропонував і Порошенко… Чим ваша ідея відрізняється? А де реальний розподіл повноважень між місцевою й центральною владою? Де муніципальний кодекс? Де передача повноважень на місця? Де юридична фіналізація реформи, а не продовження історії про те, як ми сьогодні вам дали гроші, а завтра забрали? Петро Олексійович теж дуже цим любив займатися. Щороку перед прийняттям бюджету з нас починали видушувати всі соки. Ми ходили до Порошенка, до Гройсмана, лаялися, доводили… Але в чому тоді децентралізація, якщо щороку перед прийняттям бюджету мери міст мають ходити й принижуватися?

Про децентралізацію, свою поліцію і "смотрящих" префектів

— Назвімо ще раз по пунктах кроки, які має зробити влада, щоб завершити децентралізацію.

—По-перше, прийняти муніципальний кодекс, яким чітко розподілити повноваження між центральною владою і місцевою. Децентралізація — це справді не тільки гроші, а й повноваження.

— Назвіть кілька повноважень, яких вам зараз дуже бракує.

—Нам бракує, як мінімум, адміністрування місцевих податків. Місцева податкова не хоче цим займатися. Ми не розуміємо, скільки, взагалі, збирається податків, і як вони збираються. Іде тільки інформаційний обмін.

Але експерти, причетні до реформи, говорять протилежне: вимагаючи адміністрування того ж податку на алкоголь, мери занадто багато хочуть.

—Я не знаю, що кажуть експерти, але вважаю, що громади, наприклад, мають отримувати свій відсоток від ліцензування того ж грального бізнесу. Щоб дозволи на лото або інтернет-казино не тільки на самій верхівці видавалися. Бо коли вони почнуть розповзатися по місту, це я муситиму вийти до громади й сказати: "Народе, в нас є сто ліцензій, давайте їх продамо за сто гривень". Не треба? Тоді не продаємо. Або продаємо половину й хоч якісь гроші отримаємо. А може, в Сухачівці зробимо місцевий Лас-Вегас, нехай туди всі їздять грати? Але при цьому за рахунок цих грошей селище розвиватиметься. Перебільшую, звісно, однак принцип може бути таким. Я насправді за легалізацію грального бізнесу, і це правильна ініціатива уряду. Та тільки знову виходить, що місцеве самоврядування обійшли. Ми ж не кажемо: віддайте нам це корумповане джерело доходу. Ми кажемо: приймаючи рішення вгорі, не забуваймо про інтереси народу внизу. Коли вже ми підписалися йому служити.

Це все?

— Ні. Гроші мають бути спущені максимально вниз. Не на рівень місцевого розпорядника коштами — департаменту мерії, а самим людям. До мене приходять на прийом щомісяця 80 людей, половина яких просить дитячий майданчик або пофарбувати під'їзд. Але я не хочу цим займатися. Якби я сидів і думав, як зміцнити свої феодальні володіння, то звісно. А так — ні. Я хочу дати якусь суму на 30-тисячний мікрорайон, і хай люди там самі вирішують, на що їх витрачати. Але для цього потрібні відповідні законодавчі механізми.

Але у вас була спроба довести гроші до самого низу в рамках ОСББ. Однак історія співфінансування, якщо я не помиляюся, не увінчалася успіхом.

—Ну чому ж не увінчалася? Близько п'яти програм працюють у цьому форматі. Взагалі, тема ОСББ у суспільній свідомості трохи перекручена. З одного боку — це добре, а з іншого — є проблеми. Коли цю тему беруть на прапор деякі активісти, вони забувають, що одне ОСББ може бути багатим, а друге — бідним. Коли в будинку, в якому протікає дах, і залитий підвал, живе 70 відсотків пенсіонерів, то таке ОСББ ніколи не працюватиме. А якщо ОСББ уже вийшло з ЖКГ, і ми не маємо права допомагати їм грішми? Тому ми й прийняли програми співфінансування, і у 2019 році майже 120 мільйонів бюджетних коштів уклали в ці проекти. Але тут люди повинні чітко розуміти, яку відповідальність на себе беруть, стаючи власниками багатоквартирного будинку.

Визначилися з повноваженнями, яких бракує?

— Ні. Я вважаю, що в міст має бути власна муніципальна поліція. В усьому світі це прерогатива місцевої влади. Не слідство, не нагляд, а розкрадання комунальної власності й громадський порядок.

У тій-таки Польщі муніципальна поліція займається паркуванням та іншими дрібними комунальними справами, і вона там не озброєна. Але ви скрізь говорите про справжню озброєну поліцію. Оскільки не працює закон, немає чесного суду, і люди елементарно не захищені від свавілля місцевих бандитів, — дивне, чесно кажучи, у вас бажання.

—Ну ви так міркуєте, як Петро Олексійович, який завжди казав, що це будуть ваші приватні армії.

— Так і є.

— Але я ж не кажу, що, мовляв, дайте це нам прямо завтра. Просто це треба починати обговорювати. Є різні механізми. Я ж не планую в терміновому порядку найняти до себе на роботу 150 чоловік і видати їм пістолети з автоматами. Але начальника місцевої поліції, наприклад, може призначати міністр МВС за поданням міської ради. Або навпаки: міська рада може узгоджувати запропоновану міністром кандидатуру. Тобто може бути подвійне підпорядкування. А з іншого боку — до мене постійно приходить міська поліція і просить: дай грошей на бензин, на запчастини, на комп'ютери, на п'яте-десяте… Тобто місто, фактично, фінансує левову частку програм поліції. І, увага: не може додзвонитися до тієї ж таки поліції, коли йому потрібна допомога розігнати якесь незаконне будівництво, наприклад. Хіба це нормальна історія? І про це треба говорити. А не декларативно заявляти, що ось ми зараз завершимо децентралізацію, призначимо префектів — і заживемо. Це цілий комплекс проблем, які потрібно так само, в комплексі, й розглядати. При цьому непогано було б запитувати й думку мерів.

— Підсумовуючи поліцейську тему. Чому ви заговорили про несправедливість правової системи тільки тоді, коли почали тиснути на вас особисто? Коли зняли відомого вам прокурора.

— На мене досі не тиснули.

— Але тиснули на когось іншого.

— Це трохи спекулятивний підхід. Я не можу давати оцінку правоохоронним органам. Це не сфера моєї компетенції. Я не правозахисник, не активіст, не політик, я займаюся міським господарством. З іншого боку, щоб ви розуміли, в нас у країні за все відповідають три людини — це президент, губернатор і мер. Тому, звісно, негатив, у тому числі й усієї правоохоронної системи, в остаточному підсумку, лягає на мене. Але я навіть за міськгаз не відповідаю. Бо це приватна компанія, яка належить панові Фірташу. І коли людям обрізають газ, і вони мене проклинають, я нічого не можу зробити: так пройшла приватизація. А компанії, котрі поставляють електрику, належать панові Ахметову. І тому я ось так сиджу й кручуся, як вуж на сковорідці.

Чому я раніше не ставив такі питання? Ну, мені, мабуть, багато що в країні не подобалося. Але я мусив виконувати свою роботу, а не давати оцінку колегам. Однак коли це торкнулося мене, причому досить несправедливо, після знаменитого спору за міст... коли хтось просто захотів вислужитися й заробити нові погони, — так, я зважився на таку оцінку.

— Ви в нашій розмові неодноразово повторили слово "префект". У негативному контексті. Чому? Адже завершення децентралізації, якого ви так прагнете, передбачає і впровадження цієї опції.

— А навіщо?

— Тому, що хтось від імені держави має стежити за законністю рішень, які приймає місто.

— Для цього є правоохоронні органи й суди. Давайте ще придумаємо опричника або "смотрящого" якогось… Є чинне законодавство, згідно з яким можна оскаржити будь-яке незаконне рішення міської влади. Ось у Києві суд узяв і скасував рішення місцевої влади про заборону продавати алкоголь після 23:00. Але тут, до речі, треба розбиратися. Хтось порушує підприємницькі права. А хтось — права нації на оздоровлення. До чого я веду? До того, що я не думаю, що в містах мають бути наглядачі. Основний наглядач — це закон.

— Насправді можна припустити, навіщо все-таки потрібні наглядачі. У рамках тієї ж феодальної історії. Бо коли на місці сидять непорядні чиновник, прокурор, суддя й начальник поліції, то легко виникає кругова порука. І хтось за всією цією історією повинен спостерігати.

— А у вас є гарантії, що префект не буде "спостерігати" зсередини? Що в нього не виникне спокуса? Насправді це велика, складна проблема, яку неможливо вирішити одним клацанням пальця. Неможливо до кожного приставити префекта, до нього — аудитора, до аудитора — людину з палицею, а до останньої — розстрільну команду. Штучно придуманий інститут префектів — не вихід. До того ж де гарантії, що префект не почне відверто зловживати? Ось не сподобався йому популярний мер із високим рейтингом. І він почне його закидати заборонними розпорядженнями. Цькувати, точніше.

— Ну, ми говоримо про нашу систему, де завжди хтось угорі зловживає. І так до найголовнішого кабінету. Ми, взагалі, ламаємо цю систему чи ні?

— Це риторичне запитання. Я можу сказати про Дніпро. Згідно з рейтингами ProZorro, ми на четвертому місці, за рейтингами Transparency International — на п'ятому. Ми ламаємо. Я ж не відповідаю за прокуратуру, за поліцію… Нехай про це болить голова у великих начальників.

— Ви так демонстративно дистанціюєтеся від цього. Але ви ж не тільки мер, а ще й людина, громадянин, ви бачите, які безправні люди, скільки нападів на активістів.

— Так, люди живуть у безправ'ї, так, є проблеми з правоохоронною системою, так, вона корумпована. Я це можу говорити. Але я нічого не можу з цим подіяти. Я не президент. Ну, а просто викривати когось… Я думаю, що в нас уже вдосталь професійних викривачів у країні. В нас уже є ціла каста людей, які знають, що все погано. І ми вже добалакалися до того, що самі увірували в те, що все дуже погано. Більше того, нам вдалося весь світ переконати в тому, що ми — найбільш корумпована країна.

— Але це правда.

— Не знаю. А може — й неправда. Ви вважаєте, що нормально, коли народний депутат приходить у посольство й каже, щоб Україні скасували безвіз, тому що ми — корумпована країна. Ти ж не владі робиш гірше, а людям.

— Це теж спірне питання.

— Так чи інакше, але з цими антикорупційними новаціями ніхто з бізнесу на держслужбу скоро не піде. Бо треба показувати все, аж до нижньої білизни. Ось навіщо мені все це здалося? Свій перший мільйон доларів я задекларував у 2006 році. А тепер мушу щоразу ходити й пояснювати кожну дрібницю. Колись я нормально почувався, їздив по всьому світу як заможна вільна людина. А тепер ти сидиш цілими днями й тільки плювки з обличчя витираєш. І повірте, не тільки я так думаю.

— Але це ж нормальна європейська практика.

— Нормальна, проте є й такі речі, які ми в суспільній свідомості самі гіпертрофували. Я ж не кажу, що треба всіх корупціонерів відпустити, зрозумійте правильно… Але річ в акцентах. Часто голоси людей, котрі найголосніше кричать, не відображають суспільної свідомості.

— Зазвичай голосно кричать глухим.

— Це правда.

Про фатальний міст, метро та інші довгобуди

— Повернімося все-таки до вашого мосту. Дуже багато крику було з цього приводу. Але в мене запитання одне: чому підрядник — ТОВ "Завод Майстер-Профі", який зірвав усі терміни, залишився поза зоною відповідальності?

— Це дуже хороше запитання. І воно, до речі, до того прокурора, про якого ми з вами вже говорили. Виходить так, що до людини, котра, фактично, зірвала міжнародний тендер і ремонт мосту, у правоохоронних органів немає претензій. А до підрядника, котрий цей ремонт закінчив, — є. Це фантасмагорія якась.

мост Філатова в Дніпрі
DT.UA

— Але чому у вас у договорі чітко не прописана відповідальність сторін? Вказана необхідність штрафу за день простою, але немає механізму його розрахунку.

— Я не читав цього договору.

— Чому?

— Тому, що я — мер. Я приймаю політичне рішення: ремонтувати міст чи не ремонтувати.

— Але ж це — великий інфраструктурний проект.

— За результатом мого політичного рішення збирається тендерний комітет профільного департаменту, приймає рішення, проводить конкурс, запрошуються юристи, підписується договір. Це питання інтерпретацій. І якщо дотримуватися такої логіки, тоді я винен у всьому, що відбувається в місті.

— То юристи ваші винні?

— Та ніхто не винен. Суди з цим підрядником тривають. Недавно я на них написав ще три заяви в прокуратуру за іншими епізодами. Процес іде. Але з приводу відповідальності в договорі — я перевірю. Я не глухий, почув.

— А кошторис на реконструкцію мосту чому було занижено? 170 мільйонів, якщо я не помиляюся, заклали?

— Занижено?

— Ну так. Якщо потім у вас стільки всього додатково в процесі реконструкції вилізло. Опори різні…

— Насправді це не так. Ось ви самі колись робили ремонт у своїй квартирі?

— Робила.

— Ви хоча б раз, навіть роблячи найпростіший ремонт, вклалися в початковий кошторис?

— Ні.

— А міст — це складний інфраструктурний проект. Коли міст розкрили, то виявилося, що пацієнт більше мертвий, ніж живий. І полізли додаткові роботи. Але в нас у Дніпрі всі раптом стали мостобудівниками. Однак зараз уже нове віяння — всі тепер дружно будують метро. Всі знають, як бурити, як підривати…

— Давайте про метро. Яких успіхів досягли турки? На сто метрів просунулися чи все-таки більше? І взагалі — воно було потрібне під трамвайною лінією?

— Ось чесно, я втомився пояснювати ідіотам, що вони ідіоти.

— Чудово в нас іде діалог.

— Я не про вас, звісно, кажу. Але поясню, хто такі турки. Найбільший новий аеропорт, що відкрився в Стамбулі, побудувала компанія LIMAK. Залізничний вокзал в Анкарі побудувала компанія LIMAK. Плюсуйте сюди тунелі в Курдистані, вантажний порт в Ізмірі… Тобто компанія зі світовим ім'ям, яка побудувала інфраструктурних об'єктів на мільярди доларів, погано будує у Дніпрі?

— Це кредит на 300 мільйонів євро?

— Так, цей кредит на 330 мільйонів євро Україна взяла в Європейського банку. Підрядника затверджував теж ЄБРР. І місто до цього взагалі не причетне. Дніпро — формальний замовник. Він не рухає гроші й не вибирає підрядників.

Що стосується вашого запитання, треба чи не треба було завершувати цей радянський проект. Треба. Інакше — відкачувати воду, зміцнювати чи заливати бетоном… такі самі гроші. Або все просто завалилося б. Жаль, що мене не чують. Зрозуміло, що з територіальною громадою треба говорити. Але громада і група товаришів, яка становить біляміськрадівську тусовку й паразитує на міських проблемах, — це різні речі. І навіть якщо метро буде золоте, а будувати його почнуть якісь міфічні китайці, критики стануть говорити, що ми якось не так рубаємо дерева.

— Будь-які біляміськрадівські тусовки — це теж нормальна практика демократії на місцях. Там визрівають нові…

— …плітки. Що я втік за кордон, що я потрапив у лікарню…Ось із цього ми з вами й починали. Ось тому я почуваюся нещасним. Навіщо я маю слухати про себе маячню і боротися з вітряками? Просто часто певні настрої підігріваються. Ми можемо поговорити, в цьому контексті, про відповідальність журналістів.

— Ну, однак треба працювати з громадою і враховувати її думку та провокації.

— А я працюю. Уже хіба що з прасок не мовлю. І Фейсбук, і Телеграм, і Ютуб, і телевізор, і зараз у вас… І однак знайдеться група товаришів.

— Борисе, але владу завжди хтось повинен тримати в тонусі.

— Але в мене все ще актуальне питання: навіщо мені це все здалося? Але це я, швидше, собі його ставлю.

Про залежність, про атаку Коломойського і майбутнє

— Скажіть, а що це у вас за історія була з польським інвестором — фірмою "Тракція", куди зайшов місцевий бізнес і, практично, "з'їв" її дочку. Були заяви з цього приводу. Це я плавно переходжу до історії співіснування в місті влади і бізнесу.

— Якби фірму "Тракція" хтось "з'їв", то самими заявами це б не обмежилося. Це був би скандал на весь світ. Бо ця фірма, якщо я не помиляюся, контролює порядку сорока відсотків дорожніх підрядів у країнах Балтії та Польщі. Тому Дніпро для них — це дрібниця, і я розумію, хто цю тему піднімає на щити.

— Ви самостійний мер?

— Ну, звичайно! Певна річ, у мене є друзі. Від друзів я ніколи не відхрещувався. У мене є люди з минулого… Але, знаєте, я вам скажу так. Єдина людина, котра сьогодні може впливати на мене й на мої рішення, — це моя дружина. І якщо завтра вона тупне ніжкою і скаже: давай-но, милий, іди звільняйся, я піду й звільнюся.

— Що ваша дружина говорить про ситуацію, що склалася у вас із Коломойським?

— Вона дуже сильно переживає. Вона знає цю людину не з чуток, тому переживає. Але давайте я не говоритиму більше про те, про що ми розмовляємо з дружиною.

— До приходу Зеленського до влади вплив Коломойського у Дніпрі був мінімізований. Тепер він відновлюється. Є прізвище Олійник… ну, я не буду називати вам ланки ланцюжка, які ви й так знаєте. Наскільки для вас це болісно? Важко?

— Я буду дуже акуратний в оцінках. У мене основне завдання — щоб вони всі від мене відчепилися. Я хочу просто працювати на благо територіальної громади. Я не хочу, щоб про мене показували брудні передачі на одному з центральних каналів. Не хочу, щоб мені передавали якісь привіти. Їм усім є чим займатися. Нехай займаються. У них багато різних питань — Центренерго тощо. Учора Ігор Валерійович одного міністра назвав подонком, іншого — дебілом, позавчора посварився з приводу баскетболу… Тобто він щодня продукує конфлікти.

Та якщо від мене не відчепляться, мені є чим відповісти. Я не хочу фрондувати, іти в атаку. Але…

— Затримано вашого заступника Лисенка.

— Про Лисенка було досить багато інформаційних провокацій, у тому числі з боку правоохоронних органів. Про те, що його затримали в аеропорту, що він сидить у СІЗО. Насправді він сидить на своєму робочому місці й виконує свої прямі обов'язки. Суд пішов назустріч клопотанням адвокатів і призначив йому мінімально можливу заставу.

Насправді суть цієї історії бачать усі. Я не хочу посилатися на дипломатів, але коли післязавтра має приїхати президент у місто, а сьогодні один із депутатів, колишній журналіст відомого каналу, виходить в ефір і анонсує обшуки й арешти в Дніпровській мерії, і завтра вони відбуваються, за день до візиту президента, — то як це, взагалі, виглядає? Як узгоджена позиція між депутатами, правоохоронцями та медіа?

Ця історія вже настільки погано виглядає, що по нашому мосту приїжджає й гуляє американський посол. Коли таке бувало в історії України? Навіщо це все було робити? Навіщо це продукувати? Вам нічим більше займатися? Займіться війною, економікою, тарифами. Займіться, як ми з вами говорили, проблемами корумпованої правоохоронної системи, захистом прав громадян. А не створюйте штучних конфліктів на догоду своїм партнерам. Моє завдання — щоб від мене відчепилися.

— І дали можливість знову балотуватися в мери?

— Вони не можуть мені заборонити. Я прийматиму рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання та соціології.

— Зараз важко знайти соціологію по Дніпру. Те, що я побачила, — це тридцять відсотків.

— Не там дивилися. П'ятдесят плюс. Я роблю свою закриту, чесну й не компліментарну соціологію. Насправді є дуже проста дилема: або Боря, або Беня. І хай люди визначаються. Адже очевидно, хто буде смикати за мотузочки будь-якого "слугу народу".

Дивіться повну відео-версію інтерв'ю

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво