Домашнє насильство: хто захистить дітей? Або Про слабкість держполітики у сфері дитинства - Інтерв'ю - dt.ua

Домашнє насильство: хто захистить дітей? Або Про слабкість держполітики у сфері дитинства

14 липня, 14:32 Роздрукувати Випуск №27, 13 липня-19 липня

Хтось, звичайно, може дорікнути: чому розмова відбулася зараз, перед виборами, а не в попередні більш ніж чотири роки?

Уже майже рік я не напрошувалася на особисті інтерв'ю до чиновників Мінсоцполітики. Хоча запитань нагромадилося чимало, слухати відверту брехню або розлогі відповіді ні про що було нецікаво. 

Не всі так майстерно, як міністр-"дієтолог", володіють даром відповідати запитанням на запитання або вибивати грунт з-під ніг співрозмовника, здобрюючи відповідь аж надто оригінальними трактуваннями біблійних притч. Хоча в найпершому своєму інтерв'ю на посаді Андрій Рева пообіцяв DT.UA: "Вам за мене соромно не буде", за ці три роки соромно за діяльність/бездіяльність очолюваного ним "міністерства виплат" бувало часто. 

Востаннє я неофіційно просила інтерв'ю в заступниці міністра з питань євроінтеграції Олександри Чуркіної. Хотіла поговорити з нею про програму "Відповідальне батьківство", і, зокрема, про бебі-бокси. Однак моє прохання чиновниця проігнорувала, прес-служба ж на офіційний запит надіслала нечітку відписку. Тож, коли на інтерв'ю до DT.UA попросилася Наталія Федорович, я дуже здивувалась. Адже, зважаючи на сплеск жахливих випадків домашнього насильства над дітьми, заступниця міністра Мінсоцполітики, яка опікується питанями протидії насильству, не могла не розуміти, що запитання зручними не будуть. 

"Я вважаю, потрібно інформувати суспільство про те, що відбувається", — майже з порогу заявила Наталія Федорович, зазначивши, що між роздратованістю керівництва і поінформованістю громадян вибирає друге. І, треба сказати, у своїх відповідях вона була досить відвертою. Настільки, наскільки взагалі можуть бути відвертими чиновники. Однак уважний зрозуміє, що заважає запрацювати на повну силу Закону "Про запобігання та протидію домашньому насильству"; чому те, що мало б бути послідовним і структурованим, фактично дуже часто є не зв'язаним і суперечливим; чому, незважаючи на низку трагічних випадків останнього часу, на практиці все ще надто часто виникають питання щодо вчасного виявлення жорстокого поводження з дитиною та можливості належного реагування на таку ситуацію. До неврегульованості питань, пов'язаних із захистом прав дітей, зокрема, призводять розподілений між двома заступниками функціонал, некомпетентність як із боку деяких надто амбітних працівників міністерства, так і на місцевому й регіональному рівнях; відсутність міжвідомчої взаємодії.

Хтось, звичайно, може дорікнути: чому розмова відбулася зараз, перед виборами, а не в попередні більш ніж чотири роки? І буде почасти правий. Але, знаєте, від щільно "зашитого" страхітливими решітками й "вертушками" із сигналізацією входу в Мінсоцполітики, що добре відбиває загальну атмосферу закладу, навіть мені стало трохи ніяково. 

— Наталіє Володимирівно, ви, мабуть, перша заступниця міністра Мінсоцполітики, яка сама зголосилася поговорити. Інші, на жаль, частіше намагаються уникнути розлогих розмов та неприємних запитань. 

— Від того, що я не визнаватиму проблеми, існувати вона не перестане. 

Суспільство слід інформувати про те, що відбувається: прийнято нормативний документ — потрібно пояснити, яку проблему і яким чином він має вирішити, в які терміни і які категорії населення зможуть ним скористатися, якими будуть наслідки тощо. Сьогодні документи приймаються дуже масово, і загубитися в них легко не те що громадянам, а навіть чиновникам, які зобов'язані їх виконувати. 

— Що ж, тоді почнімо з досягнень. Хай там як, але тема домашнього насильства зазвучала, коли її очолили ви.

— Так, сферами моєї діяльності є протидія насильству, торгівлі людьми. Певною мірою — рівні права та можливості чоловіків і жінок. 

З приводу домашнього насильства прийнято комплексний пакет законодавчих змін: з одного боку — Закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", який містить також зміни до Закону "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", ЦПК, КПАП та інших законів у частині протидії домашньому насильству й насильству за ознакою статі З іншого боку — це зміни до кримінального законодавства в частині відповідальності за домашнє насильство. 

Лише кілька ключових моментів. По-перше, коло осіб, насильство між якими вважається домашнім, розширене до 15 категорій. Раніше це стосувалося чоловіка, дружини і дітей, які перебувають у сім'ї. По-друге, з'явився злочин "домашнє насильство", відповідно — внесено зміни до реєстру, який веде судова адміністрація. По-третє — зроблено акцент на пріоритетності захисту прав дитини; діти-свідки домашнього насильства тепер трактуються як жертви, відповідно — ми зобов'язані вчиняти необхідні дії. 

Ми вже розробили низку підзаконних актів (зокрема про механізм міжвідомчої взаємодії — якою має бути реакція і взаємодія міністерств та відомств, органів управління, установ і закладів на центральному, регіональному та місцевому рівнях), однак зараз я бачу величезну проблему у виявленні дітей, котрі постраждали від домашнього насильства, наданні допомоги як їм, так і дітям-кривдникам.

Насправді відповідний механізм ми розробили ще у квітні минулого року, але, не знайшовши порозуміння, мусили вилучити з Постанови № 658 цілий блок стосовно дітей. З одного боку, є проблема недостатньої врегульованості питань, пов'язаних із захистом прав дітей, котрі є жертвами домашнього насильства. З іншого — величезна некомпетентність працівників на місцевому і регіональному рівнях, яка, на мою думку, пов'язана з відсутністю контролю. Ми позбулися загального нагляду прокуратури — це ніби добре, бо рухаємося до міжнародних стандартів. Однак ми не сказали, яким має бути механізм контролю. 

— Великою частиною теми насильства, зокрема й домашнього, на жаль, є діти. Як свідки, жертви, кривдники. Однак зони відповідальності в Мінсоці щодо цих питань розірвані, — функціонал поділений між двома заступницями. Від внутрішніх неузгодженостей, недоліків міжвідомчої взаємодії (що, загалом, є великою проблемою для України), браку професіоналізму з боку деяких працівників міністерства, які притому ще й мають великі амбіції, страждає тема. Чи не годилося б об'єднати тему дітей під опікою однієї заступниці? Тому що, наприклад, деінституалізація, інтернати — це теж тема, пов'язана з насильством. 

— Звісно, проблема ненасильницького спілкування і перебування в інтернатах дуже важлива. В міністерстві є відповідний розпорядчий документ про розподіл функціональних обов'язків. Я вважаю, що весь блок питань, пов'язаних із сімейною політикою, має бути цілісним. Дуже важливо, щоби документи, які готуються, були якісними й комплексними. Тому мої документи завжди опрацьовуються всіма причетними структурними підрозділами, навіть якщо я розумію, що це затягує процес. 

— Ви не керуєте директоратом соціальних послуг. Але як заступник міністра маєте змогу оцінити його роботу, зокрема в питаннях домашнього насильства. Чому в постанові Кабміну № 800 "Деякі питання соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров'ю", не згадується про домашнє насильство? Адже соціальні послуги мають надаватися після того, як із такою дитиною попрацюють служба захисту дітей та орган опіки і піклування. Як ви оцінюєте цю постанову?

— На якомусь етапі прийняття проекту постанови з неї було вилучено пункт про те, що приймання та розгляд звернень і повідомлень про вчинення домашнього насильства стосовно дітей, надання їм допомоги та захисту регламентується окремим документом. Це серйозно послабило подальшу роботу над урегулюванням цих питань. Мене тішить, що після цілого ряду дискусій у міністерстві нарешті є розуміння: це має бути зроблено. Зі свого боку, я докладу всіх зусиль, аби проект постанови був погоджений і прийнятий урядом якнайшвидше. Це дуже важливо. 

Паралельно, звісно, потрібне навчання структурних підрозділів, органів соціального захисту, бо теза "всі діти мають бути в центрі уваги служби у справах дітей" для багатьох колег із регіонів досі залишається контраверсійною й під питанням. Нам думку окремих працівників служб, у центрі їхньої уваги мають бути тільки так звані статусні діти, тобто діти-сироти; позбавлені батьківського піклування; діти, які перебувають у прийомних сім'ях та ДБСТ. Цілий ряд проблем у країні виник саме через це. Наприклад, ключове в ситуації з дітьми-"мауглі" у Львові — нереагування служби у справах дітей на повідомлення одного з суб'єктів взаємодії про те, що дитина не пішла до школи. А не реагували, бо діти з сім'ї — "не наші клієнти". Тому важливі питання: по-перше — професійна компетентність, по-друге — відповідальність. Але по-третє — спроможність системи. 

Цілий ряд керівників РДА, розпочинаючи виконувати свої обов'язки, абсолютно не орієнтуються в тому, наскільки важлива робота служб у справах дітей та органів соцзахисту. Я пригадую своє спілкування з головами РДА Одеської області часів, коли головою ОДА був пан Саакашвілі. Дехто взагалі озвучував думки про намір ліквідувати управління соцзахисту. 

Тож дуже потрібні: а) чіткий механізм реалізації норм; б) знання і спроможність їх реалізовувати; в) наявність відповідних ресурсів, насамперед — достатньої кількості людей. На жаль, коли ВР у другому читанні і в цілому голосувала за законопроект "Про соціальні послуги", пропонована Комітетом у справах ветеранів та осіб з інвалідністю правка про те, що на одиницю сільських мешканців (село) і на тисячу міських має бути по одному працівнику сфери соціального захисту, не знайшла достатньої кількості голосів. А люди фізично не спроможні виконати більше певного обсягу роботи. Навіть якщо ми придумаємо і приймемо найкращі закони та механізми їх реалізації, треба, щоб було кому їх реалізовувати.

За статистикою, у 2014 році зафіксованих органами соцзахисту випадків домашнього насильства було менше, ніж у 2013-му. На мою думку, тому, що у 2014-му було прийнято рішення про передачу на фінансування з місцевих бюджетів утримання працівників соціальної сфери, в результаті чого їх залишилася приблизно чверть від раніше передбаченої і фінансованої за рахунок коштів видатків першого кошика держбюджету кількості. Наздоганяти нам довелося кілька років.

— Але ж не наздогнали.

— Не наздогнали. Тепер бачимо зростання кількості звернень до органів соцзахисту. Але фіксація звернень ще не гарантує належного реагування. 

— Я бачу велику суперечність у розумінні превенції та реагування. Так, ЮНІСЕФ говорить про соціальні сервіси. Мінсоцполітики — про соціальні послуги, думаючи, що це одне й те саме. Однак перше набагато складніше, бо передбачає цілий комплекс послуг для родини у складних життєвих обставинах, так би мовити — під ключ. У розумінні ж Мінсоцу — послуги надаються точково. Це призводить до непрогнозованих результатів, і деінституалізація, що передбачає захист найкращих інтересів дитини, стає для неї небезпечною. 

— Саме тому Закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству" написаний на основі чотирьох складових: запобігання випадку насильства; всеосяжна взаємодія між усіма причетними структурами, які мали б відреагувати вже на сам факт; якісне надання послуг; притягнення до відповідальності кривдників та зміна їхньої поведінки. Запобігання — дуже важливий аспект. У паспорті реформи Мінсоцполітики, презентованому кілька місяців тому, у сфері запобігання та протидії домашньому насильству дуже великий акцент робиться на запобігання. Одна зі складових — розробка і реалізація стратегії інформаційної політики, бо ключове завдання — змінити мислення, сприйняття. 

— Спробуймо розібрати конкретну резонансну подію — вбивство батьком у Житомирській області п'ятирічної доньки. Через домашнє насильство дівчинку було вилучено з сім'ї, і вона потрапила до ДБСТ. Потім її знову повернули в біологічну сім'ю. І знову насильство, тепер уже смертельне. Що не спрацювало, що мало б спрацювати, адже насильство в біологічній сім'ї було з самого початку? 

— Запобігання — це тривалий процес, який має свідчити про зміну свідомості в суспільстві: самих людей (це найскладніше), чиновників і працівників бюджетних установ, які мали б реагувати. Дівчинку повернули в біологічну сім'ю нібито з добрих міркувань, бо доведено, що дитині найкраще в сім'ї. Але, з іншого боку, було абсолютне нерозуміння того, що не можна повертати в сім'ю, в якій відбулося порушення прав дитини.

— Хтось, взагалі, працював із тією сім'єю?

— Теоретично — так. Фактично — ні. Хтось, може, й хотів, але не знав, як. Хтось не вважав за необхідне й не особливо переймався. А хтось мислив стереотипно: тут усі сім'ї такі. Ну якщо заступник голови обладміністрації, який має українську і європейську вищі освіти, після прийняття закону каже мені: "Що ви зробили? Ви втручаєтеся в особисте життя сім'ї. Я не питатиму у вас, бити мені дитину чи ні. Це мій підхід до виховання…" Такі речі домінують у суспільстві як норма. Нормально вдарити дитину. А далі вже залежить від конкретної людини, яка вдарить до непритомності чи навіть до смерті. 

— Яким буде реагування після всіх резонансних випадків, що трапилися останнім часом?

— Очевидно, що стосовно випадку на Житомирщині — це більшою мірою робота правоохоронних органів з батьками та посадовцями. Але насправді в такій ситуації дуже легко відбутися притягненням до відповідальності конкретного керівника служби у справах дітей. Наскільки в нинішній системі він мав можливість щось системно змінити — теж велике питання. Людина, котра очолює відповідну структуру, повинна мати можливість у будь-який момент зайти в будь-яку інституцію, де перебувають діти, з гарантією того, що отримає відповіді і зможе перевірити, чи дотримуються права дитини. Без цього ми не зможемо говорити про зміну ситуації в країні. Тут насамперед важливе усвідомлення самими працівниками своїх функцій, а це неодмінно передбачає певні знання. 

— Якою є роль поліції в тих випадках, коли соцслужба не може зайти, наприклад, у помешкання родини?

— Наразі досить непроста ситуація з самою поліцією. В певній частині її середовища побутує думка про необхідність перестраховки, щоб не перевищити своїх повноважень, наприклад, застосовуючи терміновий заборонний припис. Кажуть: "Адже житло — це власність людини. Як позбавити її права користування?" Відповідно, деякі поліцейські не поспішають скористатися своїм правом і обов'язком застосувати заборонний припис, який, відповідно до закону, дає змогу ізолювати кривдника від жертви на 10 днів. Це проблема. І, знову ж таки, питання професійної компетенції — вміння розмежувати, де закінчується право і починається порушення закону. Це й питання спроможності проникнути у приміщення, в яке вас не пускають, коли стоїть питання захисту прав людини, насамперед — дитини. 

— І, вочевидь, міжвідомчої взаємодії, коли кожен киває один на одного?

— Абсолютно точно. Закон хороший. І про це говорять міжнародні експерти. Запорукою його реалізації буде постійна робота на всіх місцевих рівнях. Спеціалісти мають розглядати конкретні ситуації насильства. Спочатку в них не буде відповідей на багато питань. Я абсолютно свідома цього, і про це треба відверто говорити. Але відповіді можна знайти лише тоді, коли ставиш запитання, береш закон і підзаконні акти, дивишся, що там написано. І якщо не знаходиш, то звертаєшся у відповідні органи, в міністерство й кажеш: ці питання в нас не врегульовані. Однак я не часто чую запитання, коли раз на два тижні проводжу селектор з обласними та міськими управліннями, службами, центрами. І це свідчить про те, що люди не розглядають конкретних випадків. 

— Які все-таки системні зміни плануються?

— Я можу говорити про зміни в системі захисту прав від домашнього насильства, за ознакою статі. Передусім про документи, що говорять, як люди мають працювати, тобто механізми реалізації. 

— Я так розумію, ми знову наштовхуємося на проблему дивного розмежування повноважень у темі. Мені здається, що навіть у законі про домашнє насильство діти з'явилися не дуже природним шляхом і не спочатку. 

— Це правда. Блок щодо дітей допрацьовували вже у профільному комітеті ВР між першим і другим читаннями. Було внесено понад 500 різних правок.

— Однак неузгодженості залишилися. Наприклад, не визначений вік дитини-кривдника. Це може викликати проблеми надалі. Якщо дії не мають кримінального характеру або до насильницьких дій схильна дитина віком до 14 років, очевидно, з нею мав би хтось працювати, аби запобігти скоєнню злочину в майбутньому. 

— Є така проблема. Ми обговорювали її на останній робочій групі і з поліцією, і з МВС. Сподіваємося, що частково нам вдасться врегулювати її постановою. Але я однозначно переконана: треба готувати зміни до законодавства. 

— Чи є на місцях достатня кількість підготовлених фахівців, аби реагувати і надавати допомогу жертві й кривдникові? Скільки додаткових посад впроваджено в державі у зв'язку з прийняттям закону про домашнє насильство? 

— Поки що лише Київ змінює структуру в усіх районах. Одеський обласний департамент соцзахисту теж змінив, ввівши відповідний відділ. Докладнішу інформацію наразі збираємо. Хочемо зробити відкриту базу про персональну відповідальність заступників, мерів, голів ОТГ, РДА. Так само найближчим часом зробимо базу про відповідальних працівників усієї України у вигляді карти, на якій, вибравши будь-який населений пункт, у режимі онлайн можна буде отримати інформацію про них. 

— Змінити структуру і впровадити додаткові посади — трохи різні речі. 

— Так. Поки що додаткові посади впроваджено тільки в Києві. Мали впровадити в Одесі. 

— Ви часто розповідаєте про відкриття притулків для жертв насильства — шелтерів. Що це таке? Чи працюватимуть вони, коли міжнародні донори перестануть їх фінансувати?

— Закон говорить, що для надання послуг постраждалим ми використовуємо загальні та спеціалізовані служби. Загальні — це ті, які надають послуги людям і з іншими соціальними проблемами, наприклад ЦСПР, ЦСССДМ. Спеціалізовані — створені виключно для надання послуг особам, які постраждали від домашнього насильства. До таких належить, по-перше, кол-центр з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей. До речі, нам вдалося передбачити кошти в держбюджеті на його функціонування вже цього року. 

Кол-центр матиме територіальні відділення в усіх регіонах України: в кожній області працюватимуть чотири-п'ять осіб (п'ять — там, де понад
2,5 млн жителів) у дві зміни з 7:30 по 22:30. А з 22:30 по 7:30 дзвінки переключатимуться на експертів, які працюватимуть у Києві на загальнодержавному рівні. 

Чому саме так? Це пов'язано з рухом громадського транспорту. Ми б не хотіли, щоб через неможливість доїхати додому хтось із працівників ішов з роботи раніше. Треба називати речі своїми іменами. 

Дуже важливо, щоби фаховий рівень працівників кол-центру був достатнім для того, аби їх можна було залучати й до розгляду складних питань, наприклад як експертів у судах. Бо у Вінницькій області, наприклад, була ситуація, коли суддя відмовився залучати як експерта працівницю притулку, мотивуючи тим, що вона є зацікавленою особою стосовно постраждалої особи. 

Крім кол-центру, закон передбачає спеціалізовані притулки для осіб, які постраждали від домашнього насильства. Відтоді, як закон проголосували в першому читанні, із залученням коштів міжнародних організацій їх було створено 12. Ми домовлялися, що місцева влада надає приміщення, залучаємо кошти міжнародних організацій на ремонт, закупівлю обладнання. Певний час притулок фінансується міжнародними організаціями. Перш ніж створити притулок ми ставимо умову: надалі їх фінансування перебере на себе місцевий бюджет. Закон говорить чітко: кожен керівник громади, місцевої держадміністрації або органу місцевого самоврядування зобов'язаний забезпечити стандарт надання послуг. Забезпечить він його у себе в громаді чи купуватиме послугу в сусідній — це вже його право. П.18-24 Постанови Кабміну №658 від 22.08 "Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі" говорять про персональну відповідальність заступників мерів, голів РДА, ОТГ і сільських, селищних голів за реагування на домашнє насильство. Якщо голова села, селища, староста несуть персональну відповідальність за виявлення таких фактів і повідомлення відповідних органів не пізніше, ніж упродовж доби, то заступники мерів, голів ОТГ, РДА зобов'язані належним чином організувати роботу із запобігання, виявлення, реагування, надання послуг та притягнення до відповідальності. Тобто вони несуть відповідальність за якісну реалізацію норм закону. Тепер для нас важливо показати нашим колегам на місцях, що відповідальність буде, якщо вони не працюватимуть. 

— Субвенції на це не буде? Мені здається, це актуальніше, ніж бебі-бокси.

— Ми працюємо над тим, щоб була. Я вважаю, що субвенція насамперед має бути тим громадам, яким складніше фінансово. Адже ми не можемо порівняти міста, які перебувають на лінії розмежування і не мають належних доходів у місцевий бюджет, з Києвом, Харковом, Львовом, наприклад.

— Чому так важко переконувати місцеві органи влади? Начебто всі погоджуються, що це важливо.

— Думаю, тут кілька причин. Знову ж таки, кадрове питання. Дуже часто працівник, який відповідає за протидію домашньому насильству, несе відповідальність і за весь спектр питань, пов'язаних із реалізацією сімейної політики, й має велике навантаження. Закон вимагає створення окремих структурних підрозділів із питань сімейної політики. Звісно, це залежить від величини громади. 

Ви абсолютно праві, — не можна проблему насильства розглядати окремо, вона комплексна, і реагування на неї теж має бути комплексним. Тому, коли ми говоримо про реалізацію 16-ї статті закону, а це створення реєстру випадків насильства, для мене важливо, щоб він був інтегрований у Єдину інформаційно-аналітичну систему Мінсоцполітики, яка зараз створюється за підтримки Світового банку. Ця система має інтегрувати в себе всі наявні бази.

— Вибачте, але тут я просто не можу втриматися від сумної посмішки. Така система мала б почати працювати в Україні дуже давно, враховуючи вже дві видані позики Світового банку на неї.

— Так. Але коли вони будуть між собою "танцювати", тоді ми зможемо бачити, до якої соціальної категорії належить особа і, відповідно, які права має. 

Статтею 16 закону чітко визначено терміни, — кожен тип інформації щодо випадків насильства зберігається певний відтинок часу, і визначено механізм, як він знищуватиметься. Переважно цей блок інформації буде знеособлюватися й використовуватися для досліджень і аналізу явища як такого. Ми це пропрацювали з офісом Уповноваженої ВР з прав людини, щоб не було порушень прав людини. 

Цей реєстр — міжвідомча взаємодія. Ідея полягає в тому, що внесення інформації про випадок, наприклад, шкільним психологом, дасть можливість працівнику служби у справах дітей побачити й відреагувати негайно. Або працівнику поліції — включити сім'ю в перелік таких, які, перевіривши підстави для цього, ймовірно поставлять на профілактичний облік, щоб надалі з ними працювати, аби запобігти насильству.

Зараз же, якщо є звернення, керівництво структурних підрозділів поліції звертається до органів соцзахисту — є такий випадок, відреагуйте відповідно до компетенції. Лист переспрямовується в ЦСССДМ для відповідної роботи. І від звернення в поліцію до початку роботи працівників системи з надання послуг минає три—чотири тижні. Але факт насильства потребує негайного реагування. 

Крім кол-центру та притулків, є ще наша, українська модель — мобільні бригади для надання соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства, тобто жертвам. За фінансової підтримки Фонду народонаселення ООН, вони розпочали свою роботу як пілот у жовтні 2015-го року в п'яти східних областях — Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській та Запорізькій. Спочатку їх було 12. На сьогодні вже 49 у 12 областях України. Модель прийнято в законі — спеціалізовані служби мобільні бригади, і є Постанова №654 від 22.08.2018, яка затверджує положення про них. Нині ми на етапі завершення підписання наказу Мінсоцполітики, що затверджує форми для роботи мобільних бригад. 

— Як працює закон там, де притулків поки що немає?

— Є різного типу установи й заклади, які надають відповідні послуги притулку не лише для тих, хто постраждав від насильства, а й для інших соціальних категорій. Хочу вірити, що вони працюють належним чином. Аби пересвідчитися в цьому, маємо в найближчих планах розпочати моніторингові візити, аналогічні тим, які ми робимо у сфері протидії торгівлі людьми. 

— Які рекомендації спущено на місця стосовно випадків, коли жертвою чи кривдником у домашньому насильстві є людина з особливими потребами? 

— Положення про притулок не обмежує користування і надання відповідних послуг. Ми моніторимо фізичну доступність послуг притулку для людей з інвалідністю. Хоча проблемними є питання, пов'язані з психічними чи розумовими порушеннями. Ми неодноразово їх обговорювали й дійшли висновку, що чинні стандарти говорять про неможливість заборони. Людина, котра має певні проблеми з психічним здоров'ям, не перебуваючи у стані загострення, небезпеки не становить. Але для мене це питання залишається не остаточно з'ясованим. Теоретично — ніби все врегульовано. Проте я неспокійна з цього приводу. Бо в такому разі треба навчити працівників, як зчитувати початок стадії загострення і як правильно реагувати. Ми пропрацюємо ці речі. Однак потрібен час, і гарантії, що завтра не виникнуть певні проблеми, немає. 

— У чому різниця між мобільними бригадами і поліцейським проектом "Поліна"?

— Мобільні бригади поліції "Поліна" виникли у 2017-му на моделі наших мобільних бригад і покликані реагувати на факти насильства. Мобільні бригади соціально-психологічної допомоги створено 2015-го року для надання допомоги постраждалим від насильства. Я впевнена, що ідея є їх об'єднання — добра. Практика свідчить, що мобільним бригадам органів соцзахисту часто потрібна допомога поліції, а працівникам поліції — допомога кваліфікованих психологів. Крім того, на сьогодні в нормативних актах не врегульована низка питань, наприклад пов'язане з вилученням дитини, життю і здоров'ю якої є загроза, після 18-ї години. Річ у тому, що коли працівники поліції виявляють таку ситуацію, вони зобов'язані скласти відповідний акт, який має підписати працівник служби чи ЦСМ, який працює до 18:00. Це — проблема. Зараз ми намагаємося її врегулювати. Я впевнена, що спільна робота дасть результат. 

— Чи пов'язаний реєстр випадків домашнього насильства, про який ви казали, з реєстром насильників законопроекту 6607?

— Поки що жодним чином не пов'язаний. Якщо його приймуть відповідним законодавчим актом, подивимося, що там буде виписано і чи будуть правові підстави для об'єднання реєстрів.

Я вважаю, що реєстр насильників потрібен, аби такі люди не могли потрапити у відповідні місця на роботу й не зловживали своєю поведінкою, порушуючи права тих, кого мали б захищати.

— А зараз у законопроекті передбачено, щоб такі люди не потрапляли в будь-які системи, пов'язані з доглядом за дитиною? Мені здається, ви мали б підключитися до цієї роботи.

— Для нас це дуже важливе завдання. У постанові щодо дітей, наприклад, ми прописуємо пункт про заборону всиновлювати, бути батьками-вихователями, тобто створювати прийомні сім'ї і ДБСТ, тим, хто чинив насильство до дітей. 

Ви поставили мені важливе запитання. Я буду над цим думати.

— Чи немає у вас відчуття, що закон про домашнє насильство значно випереджає практику?

— Впевнена, що так і є. Насамперед — він випереджає наше сприйняття. Ви абсолютно правильно ставите питання, чому немає притулків. Не тому, що немає ресурсів. Їх завжди можна знайти. Немає усвідомлення, звички інакшого сприйняття. Однак це можна й треба змінювати. Якщо раніше вважалося, що вихованням дітей має займатися тільки жінка, то тепер у соцмережах ми бачимо численні пости гордих татусів про те, як вони проводять час зі своїми дітьми. 

Тому, говорячи про завдання в питанні запобігання домашньому насильству та розробку стратегій реалізації інформаційної політики, я бачу чотири вікові групи клієнтів: діти (тут на створення певних стандартів і моделей поведінки насамперед потрібно працювати через установи та заклади системи освіти); молодь (уже має певні стандарти й моделі, але важливо зробити модними певні моделі — не чинити насильства); дорослі (яким важливіший комфорт: має бути комфортно не чинити насильства, а якщо ти жертва, то маєш знати, куди і як звернутися по допомогу); особи, які через особливі обставини (вік, інвалідність, недієздатність) потребують так званих позитивних дій щодо себе. 

А тепер із погляду соціальних ролей. Нам треба ще окремо працювати з чиновниками, щоб їхні стандарти поведінки, випрацювані в сім'ї, в суспільстві, не впливали на їхню поведінку як чиновників. Чиновники мають розуміти: незалежно від їхнього особистого сприйняття і ставлення, є стандарт, визначений державною політикою, який вони мають реалізовувати. А якщо вони цього не роблять, то повинні нести за це відповідальність. Депутати мають звертатися до теми соцзахисту не лише за кілька місяців до виборів і не лише в частині виплати матеріальної допомоги. Соціальна політика має вестися завжди, і вона передбачає не лише виплати, а й запобігання ситуаціям, ефективні й адекватні рішення. І ЗМІ мають звертатися не лише до трьох "с" — смерть, секс, статистика. Цифри завжди цікаві в порівнянні. Абсолютні показники не дають розуміння глибини процесів. 

— На жаль, у нас із цим дуже велика проблема. 

— Так, зізнаюся: ми досі не розробили форм статистичної звітності. Зараз їх допрацьовуємо. Чому? Людські ресурси, знання, фахівці. Але й розуміння того, що статистика не мусить обтяжувати чиновників глибиною та обсягами, а має бути допомогою. Статистика має формуватися в результаті ведення випадків. Якщо ми внесли інформацію про проблему, вона має потім формуватися автоматично у вигляді статистики за заданими параметрами. Не може бути різних цифр на основі однакових показників у різних органах влади. 

— Недавно прийнято Закон "Про соціальні послуги". Що Мінсоцполітики думає з приводу контролю якості соцпослуг? Чи буде орган контролю? Нові стандарти соцпослуг? 

— Стандарти створюються. Є вже низка прийнятих. Відповідно до закону про соціальні послуги, нині розробляються підзаконні акти на його реалізацію. Сподіваюся, будуть також документи з чітко прописаними критеріями якості та індикаторами ефективності надання послуг, критеріями відбору виконавців послуг. Тобто всім спектром маячків, їх чітким переліком. Щоб люди знали: вони мають право на таку послугу, яка передбачає певні обсяг, частоту і якість. 

— У новому законі знову розмиті можливості платних соціальних послуг.

— Поки що так. Це справді нюанс. Але якщо люди на місцях компетентні, вони знайдуть можливість надавати платні послуги. 

Алла Котляр

P.S. До речі, про слабкість держполітики у сфері дитинства. Поки матеріал готувався до друку, ВР прийняла у першому читанні гучний законопроект №6607. А разом і №6449. 

Обидва законопроекти стосуються відповідальності за сексуальні злочини протии дітей і… містять взаємовиключні норми. Наприклад, 6607 пропонує відкритий реєстр педофілів і добровільну кастрацію, а 6649 – з точністю до навпаки. Різняться і санкції за вказані злочини. Апогей – заява заступника міністра внутрішніх справ Вадима Трояна: "Я пропоную прийняти обидва законопроекти, а Вищий Конституційний суд нехай вирішує, який закон працюватиме"…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво