ONUKA. Міцний союз справжніх протилежностей - Інтерв'ю - dt.ua

ONUKA. Міцний союз справжніх протилежностей

20 вересня, 17:15 Роздрукувати Випуск №35, 21 вересня-27 вересня

З практики знаю: більшість українських попзірок понти "колотять" щодо щільного графіка, а досить заявити корпоратив і озвучити суму прописом — планів виразно меншає…

Із фронтвумен ONUKA Натою Жижченко та її чоловіком — саундпродюсером проекту, лідером гурту The Maneken і співвласником рекордингової компанії Vidlik Records Євгеном Філатовим було по-іншому. Спочатку було два тижні відпочинку в сонячній Валенсії, потім — купа невідкладних справ, зокрема новий мініальбом The Maneken, який віртуально записується з музикантами чотирьох країн, а на носі — перше турне ONUKA Китайською Народною Республікою, США та Канадою. Тож був час тільки розпаковувати і спаковувати валізи.

Із кимось одним з яскравого подружжя поспілкуватися було б легше, але зібрати їх разом виявилося перевіркою на терплячість. І ось нарешті ми сидимо за столиком навпроти одне одного: у Нати на руках домашній улюбленець песик Піф, у Жені — ще один "домашній улюбленець" — лептоп Apple.

— Женю, в дитинстві ви мріяли стати автогонщиком і зустрітися з Майклом Джексоном. Шкодуєте що не пощастило?

Євген. — Щодо другого — однозначно так: дуже хотілося б потрапити на концерт короля попмузики. А перше — це якась дуже рання дитяча мрія. 

Ната. — Автогонщиком мріяла і стала я!

Є. — Що було, то це моє захоплення футболом. Я навіть подумував присвятити себе цьому виду спорту. Але в десять років наважуватися було запізно. 

А у вас, Нато, як було? 

Н. — У дитинстві я мріяла стати диригентом хору.

— Хормейстером?! 

Н. — Хормейстером… А від п'ятнадцяти років думала зосередитися на ядерній фізиці. 

— У вас були схильності до точних наук? 

Н. — Узагалі-то мене вважали зубрилою, бо отримувала я самі "дванадцятки", а потім закінчила школу із золотою медаллю! Сама фізика мене не гріла, а ось усе пов'язане з Чорнобилем цікавило надзвичайно. Подорослішавши, я збагнула, що не обов'язково займатися виключно сучасною наукою, адже через мистецтво також можна розв'язувати нагальні екологічні проблеми. 

Онука
onukaofficial/instagram

— Досить глибока думка. 

Н. — Сподіваюся.

Є. — Так ось. Думки про футбольну кар'єру мене відвідували, але я зовсім не шкодую, що обрав у житті інший шлях. І в царині музики все якраз почало стрімко розвиватися. Але на концерті Майкла Джексона таки хотілося б побувати...

Н. —Я, наприклад, не вірю, що Джексон помер.

— Нато, зізнаюся: я і в смерть Елвіса не вірю: його 156 разів уже бачили в різних країнах. Щоправда, у нього було безліч двійників… Але не з ними сьогодні моє інтерв'ю… 

Є. — Схоже на те.

— Женю, як ви опинилися в Києві 2002 року? Що вас привело з Донецька до української столиці? 

Є. — Я приїхав на батл, на український конкурс ді-джеїв. Дуже хотілося виступити в легендарному київському клубі Ultra. Пам'ятаю, тоді Валик, ді-джей з гурту "Бумбокс" (Валентин Матіюк.О.Р.), вийшов і всіх порвав: скетч, хіп-хоп, джангл, драм-енд-бейс. І заслужено забрав перше місце. Наступного дня один хороший приятель організував мені зустріч. Він сказав: "Жеко, ти маєш показати свою музику, я домовився. Ось номер, телефонуй". 

Филатов
Сергій Сараханов

— І це був Євген Ступка, який організував 1998 року в Києві знамениту студію "Столиця Zvukozapys", де записувалися Земфіра і "Ночные снайперы"…

Є. — Так, це був відомий Євген Ступка. Наступного дня я прийшов, показав музику, Женя був приємно здивований і став моїм першим провідником…

— …і роботодавцем?

Є. — І роботодавцем, який сказав, щоб я збирав речі і переїжджав з Донецька в Київ. Це була перша по-справжньому доленосна історія в моєму житті. Так у 19 років я почав жити самостійно. 

— З 15 років Євген Ступка проходив у Будинку звукозапису Українського радіо практичну школу, потім зрозумів, що бракує знань, і подався навчатися у Бостон, Массачусетс — до Музичного коледжу Берклі. Тепер він живе в Лос-Анджелесі і вже має власного менеджера — Chris Ellington Long, який раніше займався американським гранж-гуртом Stone Temple Pilots.

Є. — Користуючись цим інтерв'ю, передаю йому вітання… Сподіваюся, це не кінець історії, і в нашому житті ще будуть перетини. І, Євгене, велика тобі дяка за той перший у моєму житті досвід. 

— Нато, а ви пам'ятаєте, як 2007 року з'явився спочатку ді-джей Мажор, а потім його nufunk-гурт The Maneken? 

Н. — Пам'ятаю, звісно… Був рік, мабуть, 2005-й, менеджментом нашого гурту Tomato Jaws займався Віталій "Бард" Бардецький.

— Досить відомий у Києві персонаж клубного руху…

Н. — "Бард" оголосив, що в Києві з'явився талановитий хлопець з Донецька… А мене ще під'юджував юнацький максималізм, і подумалося: який там талант може приїхати з Донецька?! Та менеджер поставив один трек, другий, третій… І ми всі здивувалися. Таким було заочне знайомство, згодом ми почали зустрічатися на якихось концертах, перетинатися на різних тусовках. Як артисти ми були непогано знайомі, але затоваришували тільки 2008 року.

— Женю, ваш гурт The Maneken у середині нульових розвивався досить бурхливо. Ви підписали контракт із французьким лейблом Somekind Records, а потім узагалі стали єдиною українською командою, чий альбом First Look офіційно продавався у Японії; дистрибуція Virgin Records. Чого вам тоді не вистачало?

Є. — Тоді мені вистачало всього… Але якщо кинути погляд у минуле і проаналізувати…

— Ну вам же хотілося стати Майклом Джексоном!

Є. — Чого-чого, а таких амбіцій я не мав — полетіти в стратосферу. Я завжди меншим задовольнявся. На той момент була така профільна соціальна мережа для музикантів, називалася My Space. У ній налагоджували міжнародні зв'язки, заводили персональні контакти. Коли мені запропонували випустити альбом The Maneken у Франції, для мене це була величезна творча перемога.

— Чому?

Є. — Бо я фанат французької електронної сцени! І досі ним є.

— Так званий стиль French Touch? І Daft Punk, Phoenix, C2C Tetra, Aufgan, співачка ZaZ?

Є. — Так. Разом із тим усвідомлював, що співпраця буде з невеликим лейблом — Somekind Records, що під "парасолькою" мейджорлейбла Virgin. 

— Тобто звучить крутіше, ніж це є насправді?

Є. — Точно. Я серйозно не вірив, що музика, яку ми грали, може бути сприйнята українським слухачем. 

— Більшість романів Джером Девід Селінджер написав у стіл….

Є. — І таке є.

— Нато, а ви пам'ятаєте той славетний концерт, що відбувся 15 червня 2011 року, коли київський квартет The Maneken відіграв у Київському палаці спорту тридцятихвилинний сет перед британськими Jamiroquai? 

Є.: — Ні-і-і, це я відкривав!

— Перепрошую, а хіба того дня Ната не виступала? 

Н. (здивовано). — Виступала… А ви звідки знаєте?

Є. — Правильно, ми разом виступали. 

— Досі музичні оглядачі не звертали уваги на цей факт. Але спеціальним гостем на сеті The Maneken у Київському палаці спорту як вокалістка ваш гурт тоді підтримала Ната. Це було вперше?

Н. — Ні, не вперше. Ми й раніше виступали в рамках Жениних сольних концертів у клубах, на різних фестивалях, у солянках. А ось на величезному майданчику то справді був мій перший фічеринґ (спеціальний гість концерту.О.Р.).

— Які враження залишилися від того виступу?

Н. — Особливих не запам'ятала. Jamiroquai — не мій кумир. Ні, як артистичну самобутню особистість я його поважаю, але він — Женин кумир.

Є. — Так, для мене це був найяскравіший момент. Джей Кей був другим після Майкла Джексона музикантом, на чий концерт я мріяв потрапити. 

— На Островах це ж Jamiroquai почали грати музику в стилі nufunk?

Є. — Мене вони завжди чіпляли. Особливо лестив той факт, що музику The Maneken і слухачі, і журналісти почали позиціювати під хештегом "український Jamiroquai".

— Перемістімося у 2013 рік… Ви не проти? Американська співачка Лана Дель Рей особисто обрала The Maneken як гурт для розігріву її київського концерту. Чому? Вона вам казала?

Є. — Ой, не знаю: це треба її запитати… 

— Там було пафосно. На концерт прийшли Світлана Лобода, Кузьма Скрябін, Джамала і навіть член комітету з питань європейської інтеграції ВР Петро Порошенко. 

Є. — Мені це не запам'яталося, а те, що в своєму Twitter Лана Дель Рей виклала фото і повідомила підписників: "Сьогодні граємо концерт в Україні. Ось слухаю київський гурт The Maneken, який грає в нас на розігріві", — так. 

— Відмінний PR!

Є. — У моїй кар'єрі були три незабутні епізоди, коли ми відкривали концерти Jamiroquai, Лани Дель Рей і англійського гурту Everything Everything.

— Не знаю такого.

Є. — Вони маловідомі, інді-команда з Манчестера, але грають дуже самобутню музику, математичний рок, як я це називаю. 

Н. — Послухайте. Це цікаво.

Є. — І в останньому випадку взагалі було найкрутіше. Після виступу на розігріві в клубі Sentrum я, пардон, вийшов у туалет, повертаюся за лаштунки — а з усіх боків: "Чувак, ти таке пропустив! Вони зі сцени тобі пісню присвятили…" Ось які моменти радісної гордості трапляються. Хотілося б, щоб подібних знакових речей було більше в житті кожного українського музиканта. 

— У грудні 2013 року Євген Філатов і Ната Жижченко започаткували проект ONUKA. Що відбулося за ці півроку — від першого концерту гурту The Maneken у Національному палаці "Україна"?

Є. — Ми витратили геть усі гроші, кілька сотень доларів: і мої, і Натині — на зйомки демо-відео Look. Згодом воно стало пафосно називатися "першим музичним кліпом" гурту ONUKA.

Н. — На Новий рік коштів на подарунки в нас не залишилося, і ми сиділи вдома на вулиці Волоській на Подолі, де винаймали квартиру, а замість щедрого святкового столу я зварила "мівіну".

Є. — Самовіддача і віра у свій потенціал були нереальними. 

— Женю, ви слідкуєте за статистикою продажів — мережевих і цифрових — ваших альбомів? Про що свідчать показники?

Є. — Це відслідковує лейб-менеджер нашої з Наточкою рекордингової компанії Vidlik Records. 

Н. — …котрий регулярно нам доповідає.

— Про що свідчать дані?

Н. — Vidlik Records — топовий лейбл.

Є. — … а проект ONUKA приносить найвищі дивіденди, меншою мірою The Maneken і ще меншою — всі інші творчі одиниці нашої рекордингової компанії. 

— Це природно: ONUKA — титульний артист, в якого все вкладено. 

Є. — Не сперечатимусь.

— Кажуть, що основну "касу" в звукозаписі роблять меломани, які живуть за межами України. Саме цей слухач законослухняний і змалку навчений купувати ліцензійні альбоми. 

Є. — Справді, статистика саме така — в Україні буйно квітне і аудіо-, і відеопіратство. Із цим явищем світові мейджорлейбли борються, але зусиль, що докладаються, явно недостатньо. 

— Позаторік ви яскраво виступили в гранд-фіналі "Євробачення-2017", а взимку цього року ONUKA здійснила європейське турне. Це прецедент, коли національні артисти привертають таку увагу. 

Н. — Наш тур охопив такі країни як Польща, Чехія, Угорщина, Австрія, Німеччина, Нідерланди, Швеція. 

— Я розмовляв із молодшою донькою, вона казала, що весь Берлін обклеїли вашими афішами. 

Н. — Не знала… Але в берлінському клубі "Фестзал Кройцберґ" ми справді відіграли нереальний концерт! І в Гамбурґу було шикарне шоу, і в Стокгольмі. Під час того туру якихось прохідних концертів не пам'ятаю.

— До речі, з португальським співаком Салвадором Собралом ви часом на гранд-фіналі в Лісабоні не перетиналися?

Є. — Ні.

— Якщо говорити про весняне європейське турне, яку найвищу оцінку і з чиїх вуст почула ONUKA? 

Н. — Цього року я познайомилася із саунд-продюсером норвезького тріо "аНа" і запросила на наш концерт. Після виступу була невеличка фотосесія, аж тут організатори дають мені телефон. Це, подивившись наш виступ, нам зателефонував саунд-продюсер "аНа", і ми майже півгодини розмовляли про наш виступ. 

Є. — А мені запам'яталася зустріч із Дарреном Аронофскі.

— Вона також була під час недавнього європейського турне?

Є. — Ні.

Н. — Кілька років тому (2015-го. — О.Р.) ми виступали на відкритті Одеського міжнародного кінофестивалю, де організатори наш сет розкидали: початок, середина і фінал. Після виступу відпочиваємо ми в гримерці, раптом вбігає організатор: "Вас хоче бачити Даррен Аронофскі. Можна йому прийти?"

— Женю, ви не запитали зухвало: "А це хто"? (Сміємося.)

Є. — Ні, я приблизно так відповів: та чого там, нехай заходить…

Н. — А там у нас гримерка реально…

— Вбита?

Н. — Ні, апокаліптична, наче все відбувається в Прип'яті, у Зоні.

Є. — І уявляєте, в це черево Одеси заходить режисер кіношедеврів "Реквієм за мрією", "Чорний лебідь" Даррен Аронофскі?!

Н. — Ми познайомилися, Даррен виявився досить милим і жвавим співрозмовником.

— Оглядаючи інтер'єр, він часом не вигукнув: "Нарешті! Нарешті я знайшов локацію, де зніматиму сиквел "Фонтан-2"?

Н. — Ні, він подякував за шоу і…

Є. — …залишив візитівку, мовляв, будете в Нью-Йорку — зателефонуйте. Я хотів би з подружкою прийти на ваш концерт. 

— Що за подружка? 

Є. — Каже, Бйорк. Сподіваюся, цього року в нас усе вийде. 

— Он як!

Є. — На осінь є чотири концерти в Північній Америці: 11 жовтня — Нью-Йорк (зал Melrose Ballroom), 12 жовтня — Філадельфія (Klein Branch), 18 жовтня — Чикаго (Concord Music Hall) і 19 жовтня — Торонто (The Phoenix Concert Theatre).

— У нашій медійній справі прикрощі часто трапляються. Якого запитання вам, Нато, і вам, Женю, я не поставив, а ви би дуже хотіли на нього відповісти? 

Є. — Я за своєю природою — оптиміст, і завжди думаю: що далі?

— То що далі, після туру Північною Америкою?

Є. — Крім музики, є ще один вид мистецтва, який мене цікавить, — кінематограф. Хотілося б опанувати операторську майстерність, а також драматургію, режисуру, монтаж — усе кіновиробництво. 

— Зі спеціалізацією ще не визначилися?

Є. — Подобається все. Поки що на рівні хобі намагаюся вивчати всі кінопрофесії. Відчуваю, що з digital-технологіями й наявним інструментарієм аудіо і відео вже треба поєднувати в єдине ціле — щоб мати точніші й переконливіші результати. 

— Радити не маю права, а як пропозиція з'явилася ідея: коли будете у північноамериканському туне — зробіть роуд-муві як ви його самі бачите. Вийде класно!

Н. — Звісно!

Є. — Так!

— З вашою системністю насправді це нескладно буде опанувати.

Н. — Щодо важливого запитання відповім так. Щодня я питаю себе: "Що ти зробила задля досягнення своєї мрії?" Власним прикладом я хотіла би налаштовувати слухачів вірити, що в нас є майбутнє, є перспектива. І поки за зневірених у власні мрії я у них і в себе вірю.

— І насамкінець: як дві такі креативні особистості, зшивають однією ниткою ідеї двох таких індивідуальних одиниць, щоб вийшов спільний творчий задум?

Є. — У нас із Натою — міцний союз справжніх протилежностей. Наточка — біла, я — чорний. Вона — інтроверт, я — екстраверт. 

Н. — Женя — людина-хаос, я — людина-записничок.

Є. — Це як батарейка Duracell, де є і "-", і "+".

— О, так виявляється ONUKA — це творчий акумулятор! Патентувати винахід будете?

Є. — Точно. 

Н. — Слушне порівняння: ми насправді одне одного живимо.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво