Анна Паруваткіна: інтерв'ю з новим директором Українського дому Ольгою Вієру - Інтерв'ю - dt.ua

Український дім. Перезавантаження

6 грудня, 2019, 16:34 Роздрукувати Випуск №47, 7 грудня-13 грудня

Під кінець календарного року в Україні сталася помітна подія. Про своє "перезавантаження" та початок роботи в новому форматі оголосив Український дім, який ще недавно розглядався як новий офіс президента України. 

Перший же виставковий проект на Європейській площі — масштабна, на всі три поверхи колосальної будівлі, виставка "Медіазалежність. Українська версія" (кураторка — Вікторія Бурлака), що вразила арт-спільноту. 

Про плани, проблеми й перспективи цієї інституції, яка цілком може стати одним із найактуальніших виставкових і комунікативних майданчиків уже 2020-го, DT.UA розповіла нова директорка Українського дому Ольга Вієру

— Ольго, ви багато років очолювали Благодійний фонд "Мистецький Арсенал". Як тепер наважилися взяти відповідальність за Український дім?

— А ось до 2010-го - цілих вісім років - я працювала саме в Українському домі. Зараз Мистецький Арсенал має достатню підтримку держави і такої гострої, як раніше, необхідності в підтримці Благодійного фонду не було. Оскільки моя особиста присутність в тому чи іншому місці визначає відчуття власної корисності, зміни були зумовлені.

Минулого року я була запрошена на захід і після довгої перерви знову потрапила в Український дім. Побачила його зміненим, але, на жаль, не в кращу сторону. Відчуженість відчувалася у всьому, і не тільки видимо, але навіть на тонкому рівні. Зрозуміла, що знову хочу повернутися сюди, щоб спробувати змінити ситуацію.

— Зараз усі насамперед представляють свою команду. Розкажіть про свою, хто до неї увійшов? 

— Наша команда тільки формується. На жаль, колектив у нас дуже маленький, утричі менший від необхідного: немає фінансової можливості утримувати повноцінну команду. Кілька чудових людей, яких я вже запросила, працюють за трудовими угодами. Розширити штат можливості поки що немає. Оцінивши ситуацію вже "зсередини", я зрозуміла: повноцінна робота такої інституції, як Український дім, можлива тільки за налагодження широкого партнерства з іншими організаціями та фахівцями. Отже, одним зі своїх основних завдань я вважаю об'єднання лідерів із різних сфер і спільну працю над проєктами й програмами. Український дім я бачу міждисциплінарним центром, відкритим і динамічним, місцем реалізації можливостей. 

— І все-таки, яким саме міг би стати Український дім у перспективі?

— Спочатку треба повернути цій інституції її основний функціонал національного центру і суть, визначену в самій назві: Український дім. 

Коли мене запитують, що ми плануємо робити, відповідаю: створювати функціональний, дійовий Національний центр "Український дім".

На сьогодні ми маємо абсурдну ситуацію: в самому центрі столиці є чудова будівля з дуже високим статусом. Але багато років вона використовувалася просто як майданчик для дуже різних "вхідних" заходів, скажемо так — галузевих. 

Не було жодної причини зайти сюди "людині з вулиці". Це досить дивно, адже зараз дедалі більшою стає потреба в різноманітних цікавих публічних просторах, де люди можуть і просто зустрітися, і з користю провести час. Український дім може стати таким "хабом", центром зосередження креативних індустрій, нових рішень і прогресивних ідей. 

Багато розмов було і про те, що, мовляв, добре б зробити в Українському домі музей сучасного мистецтва, культурний центр. Але мій тривалий досвід роботи саме в цих стінах свідчить: можливості Українського дому — набагато ширші. 

Майданчик Українського дому для представлення тут сучасного мистецтва — це лише одна з його можливих функцій. Головним сенсом існування цієї інституції має стати презентація українського національного продукту: культурного, освітнього, соціальних ініціатив, інновацій, усього того, що представляє Україну сьогодні й націлене в майбутнє. 

— Але повернімося до вашої концепції розвитку Українського дому… 

— Презентація — це одна з функцій "оновленого" Українського дому. Друге завдання — ініціювати й модерувати міждисциплінарний діалог. Наприклад, між мистецтвом і бізнесом. Український дім може стати унікальним мультидисциплінарним майданчиком. Недарма ж офіційно він і називається — "Національний центр ділового та культурного співробітництва". (Таку назву інституція отримала, щойно вийшла з підпорядкування Експоцентру України, колишньої ВДНГ. — Г.П.). 

— Але ваша концепція все одно йде "від мистецтва".

— Ми плануємо досить широку програмну діяльність, у нас є пропозиції і в освітньому, і в соціальному, і в науковому, і в економічному секторах, і в роботі з дітьми та молоддю. 

Однак мистецтво — це те, з чого ми вирішили розпочати, і першою стала програма культурних ініціатив, адже для самого Українського дому це дуже органічно. 

Культуру в нас заведено розглядати вузько: як театр, літературу, образотворче мистецтво тощо. Насправді ж культура охоплює всі сфери життя. Це культура — партнерства, ділових відносин, бізнесу, діалогу і взаємин у суспільстві та багато іншого… 

Отже, міждисциплінарність Українського дому теж базуватиметься на культурі. 

Нині ми формуємо програму роботи на наступний, 2020 рік. Скажу — намірів маса. Але коли ми об'єднали всі наші ідеї, то визначилися три основних фокуси: "Людина". "Місто". "Країна". "Людина" — це програми про розвиток і особистісне зростання, можливості дітей та молоді. "Місто" — це програми про урбаністику, екологію, архітектуру і, звісно ж, мистецтво в місті. А розділ "Країна" охоплює різні всеукраїнські проекти. 

Нині ми в пошуках експертів, консультантів, професіоналів із різних сфер, яким може бути цікаво спільно з нами працювати над суспільно корисними програмами.

— Перші проекти, з якими оновлюваний Український дім заявив про своє відкриття, — це величезна "Медіазалежність" кураторки Вікторії Бурлаки і камерна, але теж дуже значуща виставка фотографа Олександра Чекменьова, — вже вразили експертів у сфері візуальних мистецтв. Як вам удалося зробити такі проекти на етапі "перезавантаження"?

— Першу подію, на якій було заявлено реновацію Українського дому, ми назвали "Український дім. Перезавантаження". 

Для нас було важливо заявити про себе, залучити партнерів і однодумців. Державного фінансування Український дім не отримує (при тому що саме утримання будівлі дуже дороге). Тому поки що розраховувати доводиться тільки на самих себе, у тому числі й у сфері реклами.

Оскільки ми стали на шлях змін, "перезавантаження", важливо було розпочати з відповідного проекту. Знали, що Вікторія Бурлака багато років досліджує постмедійність і два останніх роки писала книжку на цю тему. Тобто, фактично, кураторське дослідження вже було проведене. Ми дуже вдячні Вікторії, адже вона в рекордні терміни змогла створити саму експозицію. Нашим завданням було забезпечити умови, і насамперед — знайти фінансування. 

На щастя, нас підтримало Посольство США в Україні, виділивши кошти на програму культурних ініціатив, яка охоплює освітні, дискусійні та виставкові проекти. Допомогли також і компанії-партнери, і українські меценати. 

Сам проект "Медіазалежність" ми підготували всього за два місяці. Ми змогли виконати свою роботу якісно і, що важливо в нинішніх умовах, без залучення державних коштів. 

Спеціально для виставки в Українському домі побудували фальш-стіни, необхідні конструкції, які служитимуть і надалі, а Український дім заощадить ресурси та трохи розширить свої можливості. 

…Знаєте, знову повернувшись у цей Дім після тривалої перерви, я зовсім по-новому оцінила його архітектоніку, внутрішній простір. Він дуже гарний.

Перший поверх, атріум, колосальний. Але й п'ятий, де прямо перед очима відвідувача міститься унікальна гігантська люстра, — має велетенський потенціал. Дуже важливо, щоб кожен проект в Українському домі підкреслював унікальність самого приміщення. І навпаки — приміщення підкреслювало б зміст проекту. 

— Ви хочете, щоб ніхто не апелював до радянського минулого, адже в цих стінах багатьох приймали в піонери?

— Саме так — щоб нарешті всі забули про "музей Леніна". Сьогодні, під час виставки "Медіазалежність", відвідувачів Національного центру зустрічає величезна, діаметром 10 метрів, відеоінсталяція Степана Рябченка "Електронні вітри". 

Створення і розміщення цієї інсталяції було для нас великим викликом, але ми впоралися, і ця робота вражає, нагадуючи прекрасну мінливу планету. Символічно, що виставка, темою якої стала закономірність змін у нашому житті, — стала таким собі стартом роботи "нового" Українського дому. 

— Ви сказали, що бюджетного фінансування ця інституція не має. Запитання банальне: як плануєте виживати?

— Бюджетного фінансування немає. І це, звісно, проблема. Якби йшлося про маленький будинок посеред невеликого містечка — його, можливо, і варто було б передати на баланс місцевому бюджету. Але, маючи величезну, величну, навіть пафосну будівлю в центрі столиці, не можна використовувати її виключно для здавання в оренду лише для того, щоб заробити грошей на її ж утримання… Це нонсенс! 

Усі чудово розуміють абсурдність ситуації. Але часом простіше — "не помічати", не ходити сюди й навіть не дивитися в цей бік. Хоча, якщо вкласти зовсім небагато грошей і багато праці, то такий публічний простір може приносити велику суспільну користь, стати потрібним і улюбленим місцем для містян та гостей Києва. 

Український дім може бути місцем зосередження креативних індустрій, об'єднання професійних спільнот — плюс допоможе їм вийти в публічне поле.

…Коли в Українському домі відбувалися виставки-ярмарки промтоварів, це виглядало просто безглуздо. Пафос самої будівлі заходить у суперечність із примітивним змістом. Це було б смішно, якби не було так сумно, тому працюватимемо над усуненням зазначених невідповідностей. 

— Ольго, а ось коли ви працювали в цих стінах ще до "Арсеналу", Український дім фінансувався з бюджету?

— Ні. Але тоді на своє утримання Український дім мусив заробити 500 тисяч гривень на місяць. І ми могли собі дозволити щось заощадити й використовувати кошти на реалізацію арт-проектів. Тепер же тільки на комунальні платежі та скромну зарплату для співробітників потрібно 1,2–
1,5 мільйони гривень на місяць, залежно від сезонних витрат. 

Коли я кажу іноземним дипломатам, що Український дім на самозабезпеченні, — вони просять повторити: думають, що недочули.

Тому й не дивно, що попередній колектив приймав усі заявки на оренду, — які тільки міг. Утримувати таку енерговитратну будівлю — вже героїзм. Нині ми поступово переорієнтуємо центр на власну програмну діяльність, більш змістовну та суспільно корисну роботу. 

— Український дім примітний не тільки своїми ярмарками. Ще й тим, що ледь не кожна нова влада хоче з ним зробити щось незвичайне. У 2005-му тодішня міністерка культури Оксана Білозір пропонувала перебудувати його, аби формою скидався на яйце-писанку. У 2019-му свій "прозорий" офіс тут хотів відкрити президент Зеленський. Ви, до речі, як пережили цю ідею?

— Рішення президента Володимира Зеленського скасувати ці наміри, на мій погляд, заслуговує тільки поваги. Адже цей намір ніс безліч складнощів і вагомих витрат. Крім того, цим рішенням він позбавив безлічі непотрібних проблем містян, а також служби безпеки. 

Крім усього іншого, будівля потребує термінової реставрації: зокрема вся її система життєзабезпечення. Адже через використання застарілих і зношених систем будівля неймовірно енерговитратна, значною мірою зруйновані несучі конструкції, гідроізоляція. А тут же зберігаються фондова колекція колишнього музею Леніна і подарунковий фонд. 

На жаль, ми прийняли ці фонди не в найкращому стані. Після Майдану не провели їх повноцінної інвентаризації, і тепер ми запросили нового спеціаліста, завідувача фондів, який має і впорядкувати колекцію та фондосховища, і активізувати роботу з фондами.

— Були розмови, що фонди треба перемістити з Українського дому в більш придатне приміщення?

— Так, ішлося й про це. Їх важко утримувати як слід у недосконалих умовах. Але я дотримуюся думки, що в питаннях збереження культурних цінностей та спадщини керівник дорученого йому в управління підприємства не має права приймати одноосібні рішення, особливо значущі. Навіть коли йому здається, що його думка максимальна правильна та об'єктивна. 

Не можна ставати "тимчасовим правителем". 

Своє завдання я бачу в тому, щоб максимально дбайливо і трепетно зберігати все створене раніше, що має або може мати цінність. Кажу й маю на увазі "радянські" горельєфи на фасаді нашої будівлі, закриті сьогодні тканиною кольорів національного прапора… 

Вирішувати, що з ними робити, — теж не в компетенції директора. Український дім — об'єкт культурної спадщини національного значення. Отже, горельєфи слід зберігати. Але є думка, що це суперечить Закону про декомунізацію...

— Так, у цьому проблема!..

— До того ж я не шанувальниця поширеної практики, коли національними символами, прапорами прикривається щось, що хочеться сховати, для цього є інші способи. 

Однак упевнена — долю горельєфів мають вирішувати не керівники підприємств, а професіонали: спеціалісти, які працюють зі спадщиною, архітектори, мистецтвознавці, урбаністи тощо. Вже після публічних слухань, експертних обговорень, узгоджень та досягнення консенсусу. Наше завдання — організувати цей процес і посприяти, щоб усе пройшло максимально об'єктивно. 

Нині ми працюємо над змінами до проекту реконструкції Українського дому. У процесі виявили, що в будівлі навіщось планували перекрити атріум. Але без своєї головної прикраси — атріуму — цей Дім перетворився б на справжню "кам'яну коробку". 

Одне слово, роботи в нас багато, і вона дуже різноманітна.

— Ольго, скажіть: є щось важливе, що я випустила з уваги?

— Хотілося б ще сказати наступне. Життя стає складнішим, багато хто, в тому і числі і молодь, розгублені, шукають "точку опори", яка допомогла б жити далі і пишатися своєю країною. Ми хотіли б об'єднувати людей в Українському домі і разом, без зайвого пафосу і розмов про "патріотизм", уявляти, формувати і створювати нові символи і приводи для самоповаги і гідності. Відмінний стимул попрацювати, ви не вважаєте? ..

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1276, 3 січня-10 січня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво