Безумовні умови отримання нового мандата НБУ від суспільства

Належне реформування банківської системи України, монетарної політики неможливе без реформування вищого органу центрального банку - Ради Національного банку, і якщо у правління НБУ сьогодні оголошено нову візію, то нове бачення повинно бути і в Ради Нацбанку. Важливо, щоб вони збігалися.

З ухваленням у червні 2015 р. законів №541 і 542 щодо розбудови інституційної спроможності НБУ з'явився реальний шанс перетворити Раду Національного банку із органу, що протягом багатьох років лише фактично формалізував рішення його правління, на продуктивний робочий орган монетарної влади, наділений Конституцією України спеціальними повноваженнями по розробці Основних засад грошово-кредитної політики (ГКП) і правом здійснювати контроль за її реалізацією та аналіз впливу на соціально-економічний розвиток країни. Це право закріплено в 30 окремих пунктах закону.

На Раду НБУ покладено ще одну функцію - здійснення нагляду за системою внутрішнього контролю Національного банку.

Ще одна новація - новопризначені члени Ради НБУ за виконання своїх функцій отримуватимуть грошову винагороду, щорічний розмір якої, очевидно, буде високим. А це вже нова відповідальність, не лише моральна (на громадських засадах), а відтепер і матеріально-адміністративна - перед суспільством за державницьке виконання ст. 100 Конституції.

Чи може хтось пригадати випадки покарань членів Ради або правління НБУ за невиконання Основних засад ГКП? А відповідати є за що. Зокрема, чого варті такі рішення без відповідної оцінки, коли, наприклад, Основними засадами на 2014 р. рівень інфляції оголошувався в межах 9% (+-2%), а фактична інфляція становила 25%; приріст грошової маси планувався на 28%, а правління НБУ цей показник виконало лише на 8,5 в.п.? Аналогічно 2015-го: план по інфляції - 9%, фактичний рівень - 43%; план приросту грошової маси - 27%, фактично він становив 0,8%. Якщо до цих тенденцій додати проголошену на 2016 р. Національним банком (без відповідного рішення його Ради) політику "дорогих грошей", маємо остаточне розірвання зв'язків банків з реальною економікою, спричинення ще більшої платіжної кризи, поглиблення масового банкрутства підприємств і особливо слабо розвинутого малого та середнього бізнесу.

Насправді йдеться не лише про невиконання ключових показників. Маємо трикратне знецінення національної валюти і в такій же пропорції - зубожіння українців. Також ідеться про позбавлення економіки грошових ресурсів, що поглиблює кризу. Очевидно, за такі прорахунки в монетарній політиці потрібно комусь нести відповідальність перед суспільством. Враховуючи, що члени Ради будуть отримувати грошову винагороду за свою роботу, а також затверджують порядок оплати праці голові НБУ і членів правління, очевидно, було б доцільно встановити прямий зв'язок між правильністю обрання та виконання ними Основних засад ГКП і матеріальною винагородою керівних органів НБУ.

З цього можна зробити такий висновок. Проблема забезпечення економіки України грошима для її зростання, висока частка іноземної валюти в грошовій масі, колосальний розмір готівкової валюти поза банками (за діючим на 20 травня 2016 р. курсом - удвічі більше від офіційної грошової маси), урядові зобов'язання у портфелі НБУ, які давно перевищують показник усієї грошової бази, повинні стати окремими пунктами аналізу прорахунків у монетарній і фінансовій сфері на державному рівні, за участі експертного середовища.

Варто звернути увагу на передбачену законодавством роль і, відповідно, наданий громадськості мандат у сфері діяльності Національного банку.

У Законі "Про Національний банк України" (далі - Закон) є окремий розділ, присвячений грошово-кредитній політиці. А це свідчить про те, що у формуванні Основних засад має брати участь і експертна громадськість. Чи пригадуємо випадки, коли їх прийняттю передували дискусії в науковому середовищі щодо правильності обрання центральним банком основних економічних засобів і монетарних методів ГКП через інструменти процентної політики, операції з цінними паперами, рефінансування банків, регулювання імпорту та експорту капіталу, звуження або збільшення грошової маси в економіці тощо? Чи були випадки, коли експертне середовище дізнавалося про результати обов'язкового щоквартального аналізу Радою НБУ стану здійснення ГКП та її впливу на соціально-економічний розвиток України? Жодного разу не було і професійного, за участі громадськості, обговорення результатів щорічного виконання Основних засад ГКП у цілому.

Наступна норма Закону: наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджуються відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності. Чи долучалася до цього процесу громадськість? Відповідь - ні. Постає запитання, а хто забороняв нам ці обговорення? З'ясовується, що ніхто. Чи може це все належати до державної таємниці? З'ясовується, далеко не все. На мій погляд, до сьогодні не було повноважного ініціатора цього процесу, очевидно, це і має стати новим завданням Ради Національного банку, а його правління повинно це розцінювати не як втручання у власну діяльність, а як спробу разом долати існуючі негаразди в нашій банківській системі.

Підвищення обізнаності та розуміння громадськістю монетарної політики НБУ, переважно через відповідний розділ його веб-сайту, щотижневі "політінформації" для обраної групи банків, тематичні лекції для студентів економічних вузів не вирішують проблеми відновлення довіри до регулятора та монетарної влади.

Отже, Рада Національного банку повинна наповнити новим змістом відносини у трикутнику НБУ-КМУ-ВРУ, звісно, за підтримки президента України, який ще недавно сам був головою Ради НБУ, головою банківського комітету парламенту. Відповідно до ст. 52 Закону, Національний банк і Кабінет міністрів проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку країни. Тільки спільно розроблена (КМУ-НБУ за участі професійних науковців різних галузей знань) програма економічних реформ є правильним шляхом до зміцнення фінансового сектору України, економічного зростання та забезпечення зайнятості населення. Очевидно, невипадково голова ФРС і міністр фінансів США зустрічаються кожної п'ятниці і координують свою роботу, а голова ЦБ Англії у разі незначного відхилення від прийнятого рівня інфляції негайно оприлюднює відкритий публічний лист з поясненням причин і описом заходів, які збирається здійснювати для виправлення ситуації. В цих країнах не оминають і консультування з різними профільними громадськими радами та об'єднаннями.

Ще однією недостатньо реалізованою на практиці є така законодавча норма: відповідно до ст. 14 Закону Національний банк інформує Верховну Раду про затверджені Радою НБУ Основні засади грошово-кредитної політики, надає президенту та парламенту України двічі на рік інформацію про стан грошово-кредитного ринку в державі. Будучи народним депутатом України двох скликань, я особисто був свідком формальності цього процесу. Тому саме Рада НБУ разом із профільним комітетом парламенту повинна стати ініціатором широкомасштабних комітетських, а за ключовими доленосними питаннями - і парламентських слухань за участі відповідних фахівців, науковців, практикуючих банкірів, банківських асоціацій, профільних громадських об'єднань.

Отже, законодавство України дає широкі можливості громадськості для участі в державотворчому монетарно-фінансовому процесі. Потрібна лише ініціатива і сила волі сторін із вищезгаданого трикутника НБУ-КМУ-ВРУ. Ініціатором цієї волі має стати Рада НБУ.

Якщо оцінювати поточний стан справ у керівних органах нашого центрального банку, то очевидним є висновок - сьогодні ми маємо кризу управління Національним банком: його Рада відсутня майже рік, заступники НБУ працюють у статусі виконуючих обов'язки, кошторис адміністративних витрат на поточний рік не затверджений, Основні засади ГКП на поточний рік відсутні, річна фінансова звітність за 2015 р. не затверджена.

Ще приклад неузгодженостей. Рада НБУ у 2014–2015 рр. п'ять разів приймала рішення щодо невиконанням його правлінням Основних засад грошово-кредитної політики за обов'язковими для виконання пунктами. Правління ігнорує рішення Ради, а сама Рада, нехтуючи своїм встановленим законом правом для таких випадків, не звертається до ВРУ та президента з викладенням своїх позицій. Конфлікт інтересів керівних органів центрального банку залишив країну без затвердженої монетарної політики на поточний рік, натомість у спадок від такої багаторічної дуалістичної політики залишилися два протилежні за змістом проекти Стратегії монетарної політики на 2016–2020 рр. (запропоновано попередньою Радою НБУ) та Основні засади ГКП на 2016–2017 рр. (запропоновано правлінням НБУ як рекомендації). Як результат, управлінська криза останніх років не могла не спричинити кризу монетарного і валютного регулювання: спостерігаємо втрату довіри до національної валюти, руйнацію банківської системи, погіршення економічного життя в країні.

Тож у країні фактично діють два монетарні режими: один де-юре, інший де-факто. МВФ у межах поточної стабілізаційної програми (Механізм розширеного фінансування - EFF) класифікує сучасний монетарний режим в Україні дещо інакше, ніж оголошений НБУ (про це нижче), наукове експертне середовище має відмінне бачення еволюції монетарних режимів останніх років, їх сучасну класифікацію та цільове призначення.

Де-юре НБУ з лютого 2014-го оголосив про перехід до гнучкого офіційного курсу гривні та припинив його підтримку шляхом проведення валютних інтервенцій, з 2015-го проголосив перехід від монетарного до інфляційного таргетування (ІТ). Водночас МВФ відносить монетарне регулювання України до режиму "Таргетування монетарних агрегатів з перехідним валютним курсом", тобто режиму "стабілізаційного курсу". МВФ у рамках поточної стабілізаційної програми продовжує контролювати щоквартальні кількісні критерії ефективності за чистими міжнародними резервами (ЧМР) і чистими внутрішніми активами (ЧВА), які складають монетарну базу. Саме дотримання цих завдань, вважає МВФ, дасть можливість стабілізувати валютний курс і контролювати відповідний рівень інфляції. Професійне експертне середовище в своїй більшості вважає, що, попри оголошене інфляційне таргетування, сучасний монетарний режим продовжує бути еклектичною політикою НБУ, тобто "змішанням і безмежним поєднанням різноманітних, різнорідних і несумісних параметрів та цілей монетарної політики".

Де-факто, перейшовши до режиму інфляційного таргетування, НБУ тим самим запровадив плаваючий валютний курс і здійснив перехід до активної процентної політики. Про це йдеться у його "Дорожній карті ІТ". Звісно, що це більше бажане, ніж дійсне. Такої монетарної політики не затверджувала Рада НБУ. Насправді для задоволення бюджетних потреб Мінфіну Нацбанк намагається утримати курс у "домовленій" зоні доцільності, а це фактично неформальна ціль із стабілізації валютного курсу гривні. Для прикладу, ця домовленість 2015-го була визначена на рівні 24 грн/дол., а 2016-го - 27 грн/дол. При оголошеному плаваючому валютному курсі фактичні жорсткі валютні обмеження та відновлення практики продажу НБУ іноземної валюти - ніщо інше, як один із трьох різновидів режиму фіксованого валютного курсу за класифікацією МВФ. І зрозуміло, чому це відбувається. МВФ контролює показник чистих внутрішніх активів, який визначається розміром грошової бази та міжнародних резервів. Іншими словами, зменшення обсягу валютних резервів тягне за собою необхідність адекватного скорочення обсягу базових грошей.

У дорожній карті НБУ щодо запровадження інфляційного таргетування стверджується, що найближчим часом цей режим буде формалізовано новоствореною Радою НБУ, а далі НБУ буде наполегливо домагатися у МВФ зміни умов програми співпраці, тобто включення показника інфляції як одного із параметрів стабілізаційної програми (EFF). Постає запитання: чи може Україна виконати додаткове обтяження, коли ми не в змозі виконувати й існуючі за програмою зобов'язання?

За даними МВФ, режиму ІТ дотримуються 36 країн, або 18% загальної кількості його членів. У 2015 р. серед країн - членів МВФ 45,5% застосовували курсову прив'язку, 13% таргетували монетарні агрегати, 22,5% дотримувались інших (змішаних) монетарних режимів. Так, низка країн, що проголосили прихильність до режиму ІТ (Чехія, Вірменія, Домініканська Республіка), орієнтуються на інфляційну ціль одночасно з ціллю по валютному курсу, фіксуючи його рівень, або стелю укріплення. Банк Англії використовує режим ІТ у прив'язці відсоткової ставки не лише до показника інфляції, але також і до рівня безробіття.

У вітчизняному експертному середовищі ставиться питання: яку ж модифікацію режиму ІТ прагне обрати НБУ? Оголошена ціль не лише по інфляції (однознаковий її рівень), а й по нарощуванню міжнародних резервів (особливо остання є нехарактерною для режиму ІТ) вимагає пояснення, що є причиною переходу до ІТ: "легалізація" накопичення зовнішнього боргу НБУ, приховане таргетування монетарних агрегатів, намагання досягти керованого валютного курсу чи усе разом?

Саме такі запитання перед НБУ поставив Державний інститут економіки та прогнозування, а професор кафедри банківської справи КНЕУ М.Савлук вважає, що дорожня карта розроблена на помилковій методологічній основі. Карта стосується лише заходів, які НБУ планує здійснювати виключно в монетарній сфері, і зовсім не передбачає будь-яких змін у сфері реальної економіки, зокрема структурного реформування, без якого цінова стабілізація в довгостроковому періоді неможлива.

На моє переконання, найкращим способом відновлення довіри до монетарної влади є співпраця і діалог з громадськістю через науково-практичні банківські форуми, конференції, спільну роботу в експертних групах при громадській раді НБУ. Саме тому я підтримую Стратегію розвитку банківської системи 2016–2020 рр., розроблену групою професійних експертів під егідою парламентського комітету з питань фінансів і банківської діяльності та затверджену на його засіданні. Процес підготовки стратегії мав характер відкритого громадського проекту, до якого свої пропозиції надала значна кількість науковців. Переконаний, якби наші урядовці прислухалися до тих конструктивних пропозицій громадськості щодо розвитку нашої монетарної, банківської, фінансової сфери, які значною мірою враховують виклики українських реалій, то це і буде найкращим проявом суспільного визнання дій державних регуляторів і співпраці з громадянським суспільством.

Об'єднання інтелектуальних та організаційних зусиль НБУ, уряду, президента, наукової громадськості для розробки нової стратегії монетарної політики на середньострокову і довгострокову перспективу, розробки перехідних (наголошую - перехідних) Основних засад ГКП на 2016–2017 рр. на базі пропозицій усіх перелічених вище суб'єктів цього процесу. Це і є, між іншим, реалізація конституційного права громадян в управлінні державними справами під час формування та реалізації державної політики у монетарній сфері України.

Основним принципом діяльності Ради НБУ має стати публічний і прозорий контроль за здійсненням грошово-кредитної політики, аналіз її впливу на стан соціально-економічного розвитку України. Це дасть МВФ додатковий сигнал для відновлення програми співпраці і стане проявом належної форми реалізації комунікаційної політики НБУ, а для економіки - реальною спробою здійснення структурних реформ, реалізації яких повинна сприяти монетарна політика НБУ. Це можливо реалізувати лише за умови наявності у Ради та правління НБУ єдиного бачення грошово-кредитної і валютної політики, єдиної стратегії розвитку монетарної політики на довгострокову перспективу,повністю інтегрованих з державною економічною стратегією. І це можливо за однієї умови: Рада НБУ повинна виступити з ініціативою про отримання від суспільства нового мандата для основної конституційної функції центрального банку країни - забезпечення економічного зростання, підтримки зайнятості населення та цінової стабільності.