Момент, якого ми не можемо втратити - Макрорівень - dt.ua

Момент, якого ми не можемо втратити

26 липня, 17:13 Роздрукувати Випуск №29, 27 липня-16 серпня

В Україні стратегію як державного регулювання економіки, так і ринкового саморегулювання багато років визначав економічний інтерес олігархату, що дуже рідко збігається з національним економічним інтересом.

yousense.info

І якщо в умовах цивілізованої економіки система державного регулювання економіки спрямована на підвищення рівня життя найменш забезпечених верств населення та обмеження монополістичних тенденцій, то в Україні все відбувалося з точністю до навпаки. Наразі важливо не проґавити виняткового шансу для змін, який ми отримали.

У нас сформувався специфічний тип господарського механізму, що базується не на дії ринкових регуляторів чи державного втручання в економіку, а на забезпеченні економічних інтересів олігархічного прошарку населення. Ринкові механізми при цьому спотворюються, а державні важелі впливу використовуються як ширма, за якою триває перерозподіл бюджетних коштів і доходів громадян на користь певного класу.

Офіційно таку діяльність і її мотиви прослідкувати та визначити доволі складно. Звісно, можна оцінити її обсяги за результатами діяльності у певних напрямах і за кримінальними справами, що порушуються силовими структурами стосовно певних процесів і подій. Але розслідування незаконних схем і шахрайства у державному секторі в України здійснюють переважно журналісти. Фундаментальними діями в секторі державного регулювання, що руйнують економіку України, на сьогодні є: зміна власників засобів виробництва та майна через різні схеми, в тому числі й рейдерства стратегічного економічного ресурсу — землі; оформлення власності на третіх осіб або іноземних суб'єктів для унеможливлення встановлення реальних власників і бенефіціарів, ухилення від сплати податків; застосування фірм-прокладок при укладанні державних контрактів для отримання значних прибутків при завищенні ціни угоди; маніпулювання тендерними процедурами, зокрема через застосування "спеціальних" умов; недопущення до офіційної приватизації реальних конкурентоспроможних суб'єктів тощо.

У цифровий фактаж усі перелічені тенденції, непрозорість системи державного менеджменту, загальний рівень тінізації економіки та особливості діяльності правоохоронних структур вкласти дуже складно. Але при цьому можна навести реальні показники, що їх розробляють міжнародні організації, зокрема такі як МВФ, Світовий банк, ООН, згідно з якими Україна має найнижчий рівень життя в Європі, а 64% нашого населення перебувають за межею бідності.

Сировинна орієнтація економіки, небажання створювати товар із високою доданою вартістю, прагнення продавати енергоносії поганої якості всередині держави за цінами якісних західних енергоносіїв сформували нераціональну структуру національного господарства. Натомість наявна система державного регулювання спрямована саме на таку модель економічної деградації країни на тлі збагачення існуючих кланів.

Будь-яка бюрократична система прагне до збільшення власного фінансування, розширення повноважень і штату. Незважаючи на декларований напрям у бік скорочення адміністративного апарату, його чисельність протягом останніх років зросла більш як удвічі.

У більшості країн інфляція є монетарним чинником, що викликається перевищенням обсягу грошової маси над кількістю вироблених товарів. В Україні системне підвищення цін є наслідком монополізації певних секторів економіки (сільське господарство, продукти харчування, житлово-комунальні послуги, бензин і пально-мастильні матеріали). Замість регулювання грошової маси центральний банк України регулює конкурентні відносини у банківському секторі. Унаслідок діяльності НБУ кількість банків у країні системно скорочується, однак протягом останніх років жоден російський банк не зник, і їх позиції системно покращуються. Це означає, що українські банки створюють дедалі меншу конкуренцію ворожим суб'єктам унаслідок скорочення їх кількості.

Крім цього, одним із реальних механізмів фінансового шахрайства, девальвації гривні та виведення грошового капіталу за кордон є рефінансування, яке здійснює НБУ. Рефінансування — це надання тимчасових позик комерційним банкам для покриття їх касових розривів, що є одним із обов'язків НБУ з метою запобігання банкрутства банків. Банк, який не отримуватиме такої допомоги, може дуже швидко зникнути. Цей елемент монетарної політики ніколи не розглядався як джерело корупції, хоча саме він призводить до зростання курсу. Наприклад, банк отримує 200 млрд грн і використовує їх не на покриття розривів, а на придбання іноземної валюти. В результаті такого попиту курс валюти миттєво рухається вгору, а гривня відповідно знецінюється. Після цього банк продає частку валюти, наприклад еквівалентну 150 млрд грн на момент придбання, але вже за новою, вищою, ціною, що дає йому можливість повернути кошти НБУ, отримати долари, обвалити гривню, зробити населення ще біднішим через поступове зростання цін. У всіх фінансових кризах з моменту запровадження гривні слід розглянути роль рефінансування у стрибках валютних курсів. Також рефінансування може надаватися банкам, банкрутства яких не можна уникнути, що призводить до втрати бюджетних коштів та можливості зловживань на управлінні активами збанкрутілого банку.

Від початку російської агресії українська національна валюта девальвувала у 3,5 разу, тоді як російський рубль знецінився лише в 3 рази. І це за умов, що країна-агресор перебуває під багатьма санкціями, які ускладнюють надходження до неї іноземної валюти. Україна ж, навпаки, функціонує у межах світового сприяння у сфері світової торгівлі. Отже, наша девальвація — внутрішня і рукотворна. При цьому імпорт російських товарів до України системно зростає, і за такою логікою ми — майже єдина країна у світі, хто підтримує економіку держави, яка на нас напала.

Державна політика у сфері надання дотацій також має виключно суб'єктивний характер, дотації надаються окремим представникам та окремим компаніям. Усе це призводить до погіршення конкурентного середовища, скорочує обсяг незалежних один від одного товаровиробників, призводить до посилення монопольної влади одержувачів дотацій і зростання цін у галузі.

Як бачимо, всі ці риси властиві ХХ ст. і не мають жодних реальних економічних, наукових чи будь-яких інших результатів. Сенсом діяльності такої системи є формування двокласового суспільства: пануючого класу, що складається з політичної та економічної "еліти", класу споживачів, та "планктону", який існує для годування правлячого класу. Така система не прагне до розвитку, її метою є консервація статус-кво.

Існуюча структура господарського механізму України загалом і цілі державного регулювання економіки, зокрема, мають свою структурну специфіку та особливі пріоритети. Збереження такої системи державного впливу призведе до низки негативних наслідків, що викладені нижче.

Економічними наслідками реалізації державою економічного інтересу олігархії є:

— трансформація економічної системи, зокрема поступове зменшення частки малого та середнього бізнесу порівняно з великим бізнесом, що має лобістів у владних структурах;

— банкрутство всіх галузей економіки за винятком житлово-комунального господарства та виробників продуктів харчування через тотальне скорочення рівня життя та неспроможність населення задовольняти навіть первинні економічні потреби;

— знищення середнього класу, остаточне розшарування суспільства на малозабезпечених і дуже багатих;

— моральна та кваліфікаційна деградація системи державного управління;

— тотальна монополізація всіх економічних і політичних процесів;

— поступова деградація вітчизняного виробництва через відсутність інвестицій монополій у модернізацію виробництва та через орієнтацію на сировинний експорт;

— перехід абсолютної більшості об'єктів приватної власності, зокрема нерухомості та землі, у власність олігархів.

Суспільні наслідки наведених тенденцій полягають у такому:

— відсутність не те що дії, а навіть наявності перспектив роботи соціальних ліфтів;

— негативні демографічні тенденції, депопуляція та відплив мізків, скорочення тривалості та якості життя;

— руйнування правових засад функціонування держави, відповідальність перед законом лише найбідніших верств населення;

— знищення свободи слова, прозорості використання державних коштів;

— згортання процесів демократії, можливості впливу громадян на суспільні та економічні процеси;

— втрата цивілізаційних перспектив.

Момент, якого ми  не можемо втратити
agropolit.com

Беручи до уваги те, що регулюючі органи системи державного управління виконують не властиві їм функції, треба відмовитися від них і повернутися до звичайних завдань, визначених часом і досвідом розвинених країн. Ці завдання багаторазово описані як у зарубіжній, так і у вітчизняній літературі, головними з яких є обмеження монополізації, сприяння економічній свободі, підвищення рівня життя населення та збільшення його тривалості. Зараз, коли влада в країні оновилася на 80%, з'явилася виняткова можливість для принципових для країни трансформацій. Але для цього необхідно, аби "новоприбулі" не зажадали слави діючих олігархів, їхніх статків і привілеїв, а дійсно були готові до структурного реформування країни.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 1
  • Liza_UA Liza_UA 17 серпня, 12:05 Новоприбулі нічого не зможуть змінити лише структурними реформами. У всьому світі за ті злочини, у яких державні інститути використовуються для власного збагачення чиновниками найвищої влади і які наведені самим автором, було б покарання. Зокрема використання впливу на необмежені фінансові можливості НБУ. Безкарність в нашій країні пускає злочини кожної нової влади по новому ще більш зухвалому колу. Спинити це має або покарання банди попередників, а потім структурні реформи, або той кінець країні, який сам же автор передбачив. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво