Незалежність НБУ — це незалежність політики, а не окремих осіб за фасадом незалежності інституції - Макрорівень - dt.ua

Незалежність НБУ — це незалежність політики, а не окремих осіб за фасадом незалежності інституції

1 листопада, 17:50 Роздрукувати Випуск №41, 2 листопада-8 листопада

26 жовтня виповнилося три роки з початку діяльності нинішнього складу Ради Національного банку України і мого обрання головою цієї Ради.

© НБУ / Flickr

Член Ради НБУ — це делеговане представництво за квотою президента чи Верховної Ради України. За ці роки Рада банку прийняла багато рішень із досить різкою критикою дій Правління НБУ, оцінки економічної ситуації та стану справ у банківській сфері. Спробую оцінити стан справ і перспективи розвитку.

Макроекономічний аналіз

Спочатку про монетарну політику НБУ та ситуацію в економічній сфері країни. Скажу відверто, діюча економічна модель має ознаки нездорової економіки. Висновок може бути підкріплений такими спостереженнями:

1. У поточній ситуації приплив іноземного капіталу призводить не до збільшення золото-валютних резервів, а до укріплення гривні та підвищення темпів зростання імпорту і зниження темпів зростання експорту. Як наслідок, на тлі укріплення гривні збільшується від'ємне сальдо торговельного балансу. У разі зміни вектора руху капіталу на його відплив із ринків, що розвиваються, посилюється ризик обвальної девальвації гривні.

2. Період "дорогих" грошей через жорстку монетарну політику НБУ затягнувся і негативно впливає на реальний сектор економіки. За січень—серпень 2019-го промисловість в Україні зросла тільки на 0,1% порівняно з аналогічним періодом минулого року. З урахуванням статистичних похибок можна стверджувати, що зростання у промисловості зупинилося.

3. Драйверами зростання залишалися сільське господарство і будівництво. За січень—серпень 2019 р. будівництво зросло на 20,8% — це відбувалося за рахунок будівництва нежитлових будівель та інженерних споруд, житлове будівництво за той самий період часу збільшилося на 2,1%. Індекс сільськогосподарської продукції за січень—вересень 2019-го збільшився на 5,9% до аналогічного періоду 2018-го завдяки рекордному врожаю в рослинництві. Обидві галузі несуть у собі певний набір ризиків для економічного зростання і нездатні забезпечити стале економічне зростання. Наприклад, темпи зростання у сільському господарстві залежать від погодних умов та їх впливу на врожайність. Без прискорення зростання у промисловості та без зниження темпів збільшення імпорту не можна розраховувати на забезпечення сталого економічного зростання та забезпечення високого рівня зайнятості населення.

Нижче повернуся до питання економічного зростання, якому приділяю серйозну увагу. Спочатку про не менш болюче питання із недалекого минулого.

"Банкопад" 2014–2016 років

Так, ця проблема, на щастя, в минулому. Проте її наслідки відчуватимуться ще довго. Рада НБУ не раз оцінювала діяльність Правління щодо так званого банкопаду. Я радив би переглянути наші рішення з листопада 2016-го — часу, коли почала роботу Рада. В період, коли здійснювали "активний банкопад" в Україні, Ради НБУ — конституційного органу — не було. Її не існувало майже два роки. Не знаю, свідомий це крок чи несвідомий. Але за три роки роботи діючий склад Правління звик до повної безконтрольності, сприймав і сприймає Раду НБУ як зайвий орган, хоча його члени постійно говорять про підвищення культури корпоративного управління.

Та перейдемо до суті справи. Рада НБУ це не раз зазначала, в тому числі і на засіданні 4 липня 2017 р.: проблеми у банківській системі України існували понад десять років, проте різко посилилися 2014-го під впливом зовнішньополітичних і деяких внутрішніх чинників. Разом з тим ситуацію суттєво загострили непрофесійні дії Правління НБУ. Я особисто не бачив чіткої програми реформування банківського сектору. Маю на увазі фундаментальні системні помилки у сфері монетарної, валютної та комунікаційної політики, а також недостатньо професійні, а подекуди й заангажовані дії у сфері банківського регулювання й нагляду.

Країна одержала значну девальвацію гривні, перетворення кризи в банківському секторі на системну, внаслідок чого з ринку було виведено понад 100 банків із 180, що працювали станом на початок 2014 р.

У результаті було завдано потужного удару по економіці країни. За даними USAID, втрати від так званого банкопаду у 2014–2017 рр. становили 40% ВВП України. Ще 2017-го Рада НБУ зазначала, що "очищення" банківської системи відбувалося без оголошення Національним банком чіткої програми реформування банківського сектору, що зумовило значну невизначеність у діяльності банківського і реального секторів. Недостатньо обґрунтованими були рішення Нацбанку стосовно виведення з ринку платоспроможних банків, зокрема, спостерігалися ознаки застосування різних підходів під час "очищення" банківської системи. Не повною мірою було враховано як потреби розвитку економіки, так і характер розвитку банківської системи, а також вплив війни на економіку.

Уже зараз у судових органах оскаржуються рішення НБУ щодо віднесення банків до категорії неплатоспроможних, запровадження тимчасової адміністрації, відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. На сьогодні в судових органах різних рівнів перебувають 25 позовів по 23 банках із зазначеного питання. Наразі Верховний суд розглядає сім справ, за однією з яких винесено остаточне рішення на користь позивачів. Після ліквідації більш як половини банківської системи до існуючих системних проблем додалася нова — погіршення структури банківського ринку: зростання концентрації іноземного капіталу і зниження рівня конкуренції на цьому ринку. Несвоєчасна та невиважена реакція Нацбанку у 2014–2016 рр. не сприяла вирішенню проблем, а спровокувала затяжну ланцюгову реакцію зі зворотними зв'язками, що призвело до поглиблення кризи і посилення соціально-політичних ризиків. Запитання: хто має нести відповідальність за подібне свавілля в банківській системі?

Після "очищення" ліквідовані банки передавали у Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. За даними Фонду, на 1 червня 2019 р. ним затверджено акцептованих вимог кредиторів банків, що перебувають в управлінні Фонду, на суму 271,7 млрд грн. Ймовірність погашення більшості акцептованих вимог кредиторів є низькою, оскільки за весь період ліквідації Фондом банків, що перебувають в його управлінні, та реалізації їх майна (активів) Фонд задовольнив акцептованих вимог кредиторів на суму 38,3 млрд грн. Нині 180 млрд грн кредитного портфеля банків, що перебувають в управлінні Фонду, припадають на 600 осіб, половина з яких є пов'язаними особами. Хто з НБУ відповість за виведення капіталів із банків ще до/або під час прийняття рішення про їх неплатоспроможність, та ще й за виділення окремим із них рефінансування?

Таргетування інфляції

Чи не найбільш дискусійне питання — взаємозв'язок між інфляцією та економічним зростанням як цілями НБУ. У разі, якщо центробанк здійснює таргетування інфляції без урахування бізнес-циклів, це може завдати шкоди економічному зростанню. Схоже, так відбувається в Україні: Нацбанк не намагається застосовувати ні заходи контрциклічної, ні заходи проциклічної політики.

Наразі ми маємо ситуацію, коли першочерговою метою НБУ визначає цінову стабільність через зниження темпів інфляції. Це випливає з Конституції, де головною метою діяльності Нацбанку визначено забезпечення стабільності грошової одиниці. Трактується це як стабільність внутрішньої купівельної спроможності гривні. В ранжуванні цілей на другому місті — підтримка фінансової стабільності. Економічному зростанню відводиться лише третє місце. В умовах перехідної економіки, в яких перебуває Україна, дія монетарної влади, що полягає лише в забезпеченні високої вартості грошей, може сприяти суттєвому зниженню інфляції. Власне, це і спостерігається зараз. Однак це не сприяє пришвидшенню зростання економіки, яка потребує кредитування й фінансування проєктів у реальному секторі економіки.

Більш того, водночас із пригніченням економічного зростання протягом тривалого періоду НБУ ще й не досягав проголошеної інфляційної цілі. Формулювання вітчизняного законодавства та Основних засад грошово-кредитної політики про можливість у середньостроковій перспективі (протягом 3–5 років) досягнути інфляційної цілі, дозволяють НБУ встановлювати саму ціль, діапазон її коливань і строк досягнення у межах 3–5 років. У юридичній площині режим інфляційного таргетування поки що здійснюється в межах встановлених норм, але через недосягнення цілей і перенесення строків їх досягнення почав накопичуватися негативний комунікаційний ефект. Експертна спільнота та громадськість через ЗМІ стали ставити запитання щодо:

— обґрунтованості таргетування саме споживчої, а не базової інфляції;

— обґрунтованості встановленої цілі (таргету) у розмірі 5,0%;

— діапазону коливань +/-1 в.п.;

— строку досягнення встановленої цілі;

— транспарентності прогнозних моделей, які використовують у НБУ;

— обґрунтованості застосування як інструменту монетарної політики виключно облікової ставки.

Зараз стає очевидним, що коли кілька років тому Рада НБУ встановлювала інфляційні цілі та готувала основні засади грошово-кредитної політики, вона сподівалася на професійні та швидкі структурні реформи, але законопроекти не були прийняті. Реформа із захисту прав кредиторів, пенсійна і медична реформа, реформа ринку цінних паперів та інші не були проведені. Як підсумок, за три роки Україна не досягла навіть мінімальних стандартів розвитку фінансового ринку порівняно з країнами-сусідами. Дієвість облікової ставки як інструменту грошово-кредитної політики так і залишилась обмеженою, тому на часі обговорення зміни підходу до встановлення інфляційної цілі.

Тому пропоную на 2020–2021 рр. проголосити особливий період, під час якого Верховна Рада зможе розробити та ухвалити законопроєкти за зазначеними напрямами, а регулятори — розробити внутрішні документи відповідно до прийнятого законодавства. На цей особливий період пропонуємо встановити інфляційну ціль на однозначному рівні і для забезпечення дезінфляційного тренду констатувати, що інфляція наступного року не може перевищувати річний показник інфляції звітного року.

А вже з 2022 р. повернутися до традиційного таргету у 5%, уточнивши значення таргету відповідно до макроекономічних умов і розширивши коридор коливань до +/-2 в.п.

Облікова ставка

Після відносної стабілізації економічного стану та фінансово-банківської системи Правління НБУ починаючи із 2017 р. здійснює неадекватну політику у ключовій сфері, — облікова ставка не сприяє розв'язанню поточних макроекономічних проблем. Зокрема, Рада НБУ рекомендувала підвищити облікову ставку навесні 2017-го, проте Правління почало збільшувати її лише в жовтні. В результаті несвоєчасної реакції з боку Правління НБУ споживча інфляція за підсумками 2017 р. суттєво перевищила показник, який був передбачений у затверджених Радою НБУ "Основних засадах грошово-кредитної політики на 2017 рік". Так само несвоєчасною є реакція Правління Нацбанку на інфляційну динаміку 2018 р. Попри тривале зниження темпів інфляції (у квітні—вересні 2018-го), Правління Нацбанку тримало облікову ставку на високому рівні (18%) й перейшло до її зниження лише у квітні 2019 р. Відповідно, ставки за кредитами залишаються високими, що значно стримує економічне зростання.

Висока облікова ставка НБУ також призводить до збільшення ставок ОВДП. Наслідком цього є ефект витіснення — замість кредитування реального сектору економіки банки вкладають кошти в державні облігації: станом на 11 жовтня 2019 р. в обігу перебувають ОВДП на суму 806,9 млрд грн. З них на балансі банків є ОВДП на суму 344,8 млрд грн, або 42,7% ОВДП, що перебувають в обігу. Спрямування принаймні частини цих коштів на кредитування підприємств дало би змогу суттєво збільшити ВВП і створити додаткові робочі місця. На балансі НБУ перебуває держоблігацій на 337,1 млрд грн, що становить 41,8% від ОВДП, що є в обігу. Загальна сума вкладень НБУ та банків у ОВДП становить 681,9 млрд грн. Разом у банків і НБУ сконцентровано 84,5% усіх ОВДП за їх сумою.

Ще однією важливою проблемою процентної політики правління Нацбанку є надвисокі ставки за депозитними сертифікатами НБУ, які додатково блокують кредитування економіки і поглиблюють диспропорції міжбанківського ринку. НБУ, не виконуючи функції оптимального регулювання ліквідності, створив для банків надприбутковий безризиковий інструмент за рахунок додаткової непродуктивної емісії гривні. Наслідком такої політики Правління НБУ стало розгортання надвитратної для держави спіралі профіциту ліквідності і витіснення інших інструментів з ринку, зокрема міжбанківського кредитування та кредитування реального сектору економіки. За 2014–2018 рр. витрати на виплату процентів за депозитними сертифікатами НБУ становили 32,3 млрд грн.

На жаль, знижувати в Україні інфляцію вдається, стримуючи потенціал зростання економіки, а подекуди й пригнічуючи його. Для вирішення питання щодо економічного зростання існують пропозиції із впровадження додаткових цілей у політику НБУ, окрім таргетування інфляції. Такою додатковою метою може стати підтримка економічного зростання. Особисто я підтримую такі пропозиції.

Цікаві результати дало вивчення процесу встановлення облікової ставки. Члени Ради НБУ влітку 2019 р. розпочали власними силами вивчати моделі, за якими визначається облікова ставка. Було з'ясовано, що департамент монетарної політики та економічного аналізу НБУ використовує для розрахунків модифіковане правило Тейлора із коригуючими коефіцієнтами, які встановлювались "експертним методом". Виявлений факт вказує на дуже високу ймовірність імітації аналітичних процедур під час підготовки рішень для зміни облікової ставки.

Також у першому півріччі 2019 р. було встановлено, що моделі, які використовуються департаментом монетарної політики та економічного аналізу НБУ, не задокументовані належним чином і не віднесені до процесів НБУ. Відсутність задокументованих моделей значно ускладнює департаменту внутрішнього аудиту перевірку прогнозних процесів у департаменті монетарної політики та економічного аналізу. Чому це важливо? Тому що наразі інфляційний прогноз є одним із ключових при прийнятті рішення щодо зміни облікової ставки.

За попередніми даними, на мій погляд, є всі підстави стверджувати, що Правління НБУ не має глибокого наукового обґрунтування дуже повільного зниження облікової ставки, відсутні й моделі, які давали б точні прогнозні результати і вказували б на необхідність знижувати ставку саме кроком по 0,5 в.п., а не більше. Є також проблеми і з обґрунтуванням встановленого інфляційного таргету на рівні 5%, а інтервал коливань таргету на рівні +/-1 в.п. узагалі виявився необґрунтованим.

Для того, щоб надати можливість Правлінню НБУ більшими темпами знижувати облікову ставку, на засіданні Ради НБУ 10 вересня мною було ініційовано питання щодо збільшення діапазону коливань інфляційного таргету. Втім, Рада НБУ у діючому складі не підтримала відповідної пропозиції і залишила діапазон коливань без змін, на рівні +/- 1 в.п.

Незалежність НБУ та контроль за діяльністю Правління

Це питання належить до категорії найбільш чутливих. Конфлікт закладає закон України про НБУ, який наділяє Правління небаченими повноваженнями, іноді безконтрольними, — така собі держава в державі. Коли члени Ради НБУ прагнуть глибше розібратися в ситуації, звучить сувора відповідь: ви втручаєтеся в оперативну діяльність. На запити Ради надається уривчаста інформація, з якої реальних висновків зробити не можна. Такий стан справ потрібно змінювати перш за все внесенням змін до діючого закону. У комерційних банках їх ради мають набагато більше прав, ніж Рада НБУ. Мені як голові Ради раніше надсилалась оперативна інформація про стан в економіці та банківській системі, зараз ця практика припинена.

За три роки діяльності Ради нам активно перешкоджали, штучно було створено ситуацію, коли цілі напрямки роботи Правління НБУ ніким не контролюються — ні Радою НБУ, ні Рахунковою палатою. Раз на рік заслуховуються доповіді голови НБУ на засіданні парламенту, та й то майже без обговорення. В разі намагання членів Ради НБУ з'ясувати те чи інше чутливе питання, нам відповідають: "ні", бо це чомусь вважається втручанням в операційну діяльність.

Такий стан справ і надалі породжуватиме однобокий рух реформ, спрямованих на розквіт фінансових посередників, а не на прискорення економічного зростання. Крім того, Правління НБУ намагається переконувати, що з його зміною впаде банківська система і припиняться "реформи". Насправді сьогодні ці особи, на мій погляд, тільки негативно впливають на ситуацію в банківській сфері і економіці в цілому, підривають довіру до чинної влади.

Така ситуація є неприпустимою. Тому вважаю, що створення спеціальної комісії Верховної Ради з оцінки роботи банківської системи є доцільним. Незалежність має стосуватися лише здатності формувати та здійснювати незалежну політику, а не окремих осіб, які її реалізовують. Зміни мають відбутися, і НБУ не може залишатися островом незалежності від держави.

Передусім потрібно внести зміни до Закону "Про Національний банк України". Зокрема, пропонується повернути Раді НБУ визначення "керівний орган", що діяло у редакції ст. 8 закону з 13 липня 2000-го по 9 липня 2010 р.; уточнити її повноваження щодо інструментарію грошово-кредитної політики, а також щодо затвердження програм співробітництва Національного банку України з міжнародними фінансовими організаціями та рішень його Правління про участь НБУ у міжнародних фінансових організаціях.

Варто також уточнити повноваження Ради НБУ щодо призначень на посади та звільнення з посад першого заступника і заступників голови Нацбанку за поданням голови Національного банку або за ініціативою двох третин складу Ради НБУ, а також щодо можливостей Ради приймати рішення про відсторонення заступника голови Національного банку у разі порушення ним чинного законодавства України та Кодексу етики працівника НБУ.

Рада НБУ повинна мати право вето на рішення Правління НБУ, які можуть мати негативний вплив на подальший соціально-економічний розвиток, — це моя особиста думка. Право вето не означає зупинення рішення, а тільки призупинення (наприклад, до рішення Ради з фінансової стабільності, яка має дати свою оцінку цьому процесу). Не можуть п'ятеро осіб, більшість з яких не розуміють глибинних основ монетарної політики, приймати рішення, що мають далекосяжні наслідки. Це не зміна монетарного режиму і дизайну монетарної політики, як хочуть показати деякі адепти монетаризму. Це просто посилений контроль. Не може бути безкарності та вседозволеності.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво