Від риночників до ринку - Макрорівень - dt.ua

Від "риночників" до ринку

16 серпня, 18:01 Роздрукувати Випуск №30, 17 серпня-23 серпня

У думках і інтересах відкривачів так званих ринків земель може існувати дві моделі. 

euromaidanpress.com

Перш ніж назвати земельною реформою так зване відкриття земельного ринку для розпродажу українських земель, необхідно закінчити розпочате на початку 90-х перетворення українського селянина з колгоспника на власника аграрного виробництва. 

Це буде доказом державницької позиції нової влади і, головне, доведе, що нове керівництво країни в ході земельної реформи думає насамперед про жителів сіл, а не про земельні наділи.

Прихильники відкриття ринку земель мотивуються позитивом у вигляді зростання ВВП країни (0,5–3%) за рахунок надходження іноземних інвестицій. При цьому не визначають опцій і параметрів ринку, його свобод чи обмежень. Поки що характеристики моделей "ринків" представлені лише частково, а деякі змінні у цьому рівнянні взагалі невідомі.

У думках і інтересах відкривачів так званих ринків земель може існувати дві моделі. Одна — чиновницько-президентська, інша — олігополістична.

Чиновницько-президентська модель. В її основу покладено іноземні інвестиції, точніше, надходження валюти за продаж української землі. Іноземні покупці і концентрація землі в одних руках є ознаками вільного ринку.

Вочевидь ця модель має передбачати надання права власникам землі за власним бажанням в односторонньому порядку розривати договори користування землею, — ніхто не купуватиме землі, обтяженої користуванням з неефективною платою.

Однак надходження валюти за продану землю — це не інвестиція для України, а інвестиції для країни емітента валюти, країни походження покупця та самого покупця, — вони інвестори. Для України це неефективна заміна власника землі з подальшим виведенням прибутку від "землі" за кордон зі зрозумілих причин. Це деінвестиції для української економіки, простіше кажучи, викачка ресурсів з України.

Гроші за продану землю буде використано на задоволення нагальних потреб селян-продавців, а не на інвестиції.

Землі в Україні обробляються, є достатньо обігових коштів і капіталу, значить, можливе лише заміщення одного капіталу на інший. Інвестиції в обробіток землі не потрібні, тож їх і не буде.

Отже, за рахунок розпродажу земель за цією моделлю інвестицій не буде, як і очікуваного економічного зростання.

І така модель ринку землі цікава тільки іноземному капіталу, наближеному до емісіонерів конвертованих валют, серед яких головними є долар, євро і рубль.

Олігополістична модель лобіюється українськими латифундистами. Вона передбачатиме право відчуження землі з обмеженнями, які буде спрямовано в інтересах існуючих орендарів земель, від малих до найбільших. Суть цих обмежень полягатиме насамперед у такому:

— в обмеженні або відсутності можливості іноземному капіталу напряму чи опосередковано бути покупцем землі;

— власник землі не зможе за власним бажанням в односторонньому порядку розривати договори користування землею, — договори діятимуть відповідно до встановлених строків.

Фактично продати землю селяни-власники землі зможуть тільки своїм орендарям. Ціна на землю не матиме підстав для зростання. Викуп землі відбуватиметься під абсолютним контролем орендаря, іншим покупцям не буде цікаво купувати обтяжену користуванням іншими особами землю. А охочі купити побільше землі почнуть скуповувати побільше корпоративних прав підприємств-орендарів, — цей процес в Україні вже запущено.

Отже, за рахунок розпродажу земель за олігополістичною моделлю інвестицій також не буде, як і сталого економічного зростання.

Для обох моделей заміщення власників землі буде розтягнуте у часі. А значить, відбудеться деконцентрація земель в обробітку і, як наслідок, зниження ефективності землекористування.

Для обох моделей притаманні і шантаж, і тиск, і наполегливе вмовляння селян продати землю, — власник "на папері" вже не буде потрібен, як при оренді. Це поява нової форми рейдерства на землі і нової соціальної напруги.

Чиновницько-президентська модель не вигідна діючим орендарям, які утворюють олігополію, бо позбавить їх можливості отримувати прибутки та скуповувати землі без поспіху. Олігополістична — некерована, погіршує все і вся та економічно не вигідна новій владі, бо несе численні політичні загрози. У пропрезидентській партії є прихильники і тієї, й іншої моделі, а це очевидний внутрішній конфлікт, який лише пригальмує вироблення спільного рішення.

Вирішувати існуючі земельні проблеми, проблеми економічного зростання через "вільний ринок земель" не піде на користь ані державі, ані українцям.

Залишити існуючу орендно-користувальну форму із забороною на відчуження земель — найменше з лих на сьогодні. Але оренда і є причиною існуючої кризи земельних відносин, що спонукає розпродавати землю як непотріб, і цю ситуацію треба змінювати.

Державі необхідні земельні відносини, які забезпечать швидкий розвиток аграрної галузі за всіма критеріями ефективності. Таким вимогам відповідає тільки самостійний обробіток землі через об'єднання власників паїв у товариства з метою кооперації ресурсів і зусиль для більш ефективного господарювання. Бо колективне господарювання переважає одноосібне за сукупною ефективністю. Саме таку форму, а відповідно, і реформу земельних відносин варто впроваджувати.

Від "риночників" до ринку
agro-new.

Доцільно формувати з існуючих власників землі власників аграрних виробництв, створювати товариства власників землі. Товариства — це надійна база для кредитування й інвестування у відтворення та розвиток виробництва на селі: тваринництва та переробки. Товариства — це нові робочі місця, створені учасниками для себе і членів своїх родин. Жителі сіл будуть гарантовано забезпечені надходженнями до бюджету від товариств, учасниками яких і є члени їхніх громад. Товариства зможуть ефективно протидіяти рейдерству.

Таке реформування забезпечить усуспільнення прибутку. Це позитивно впливатиме на соціально-економічний розвиток країни, забезпечить непорушність національної та продовольчої безпеки.

Головне для такої реформи — бажання власників землі об'єднуватися. Таке бажання є, і воно матеріально і соціально мотивоване. Для створення товариств не потрібні законодавчі зміни, вони створюються і працюють згідно з чинним законодавством.

Товариства можуть наймати підрядника, особу, яка спроможна і має бажання забезпечити проведення всього комплексу аграрно-польових робіт для товариства, з розрахунком після продажу врожаю. Власникам землі залишається чекати "звільнення" землі від неефективних орендарів-користувачів, — це єдине, що може затягувати впровадження такої моделі реформування. Але і ця проблема може бути вирішена.

Національно-орієнтований обіг прав на землі прискорить і розширить впровадження такої реформи, дасть право власнику землі припиняти за власним бажанням кабальні договори оренди землі, забезпечить кредитуванням товариства, дасть можливість обігу (відчуження) прав на землю виключно між українцями.

Таке законодавство унеможливить концентрацію земель в одних руках і за рахунок збільшення прибутковості знизить бажання у власників її продавати, сформує нове поняття цінності землі та високий попит на землі власне серед українців.

Уже зрозуміло, що пропозиція прийняття національно-орієнтованого законодавства остаточно робить безальтернативною пропозицію відкриття так званого ринку земель. Отже, все в земельних відносинах можливо змінити швидко, якісно, без спаду економіки і соціальної напруги, за рахунок національних інвестицій і кредитування, з національним управлінням і власним контролем та прискореним економічним зростанням.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво