Яку економіку ми маємо будувати? - Макрорівень - dt.ua

Яку економіку ми маємо будувати?

29 вересня, 2017, 18:44 Роздрукувати Випуск №36, 30 вересня-6 жовтня

Нині Україна — сировинний придаток світового ринку.

Нещодавно директор McKinsey Global Institute і старший партнер McKinsey&Co Джонатан Вотцель заявив, що Україна може подвоїти ВВП до 2030 р. Багатьом це здалося не цілком реальним, але якщо ми хочемо займати пристойне місце на економічній карті світу та забезпечити гідний рівень життя громадян, то в нас немає іншого виходу, ніж прагнути до такої мети. Для чого через якийсь час необхідно вийти на зростання економіки у 6–8% за рік. Але для цього Україна повинна змінити економічну модель, на що знадобляться час, терпіння й дуже багато роботи. При цьому спочатку необхідно буде зробити більший акцент на якісних змінах в економіці.

Мала відкрита економіка

Нині економіка нашої країни класифікується як "мала відкрита економіка". Чому мала? Тому що, наприклад, у 2015–2016 рр. частка українського ВВП у загальносвітовому становила лише 0,123% (за даними МВФ, ВВП України в 2015 р. — 90,9 млрд дол., у 2016-му — 93,3 млрд). Чому відкрита? Тому що Україна експортує та імпортує досить значну частку товарів і послуг. Щоб переконатися в цьому, досить подивитися табл. 1.

Для порівняння наведемо співвідношення експорту та імпорту до номінального ВВП у деяких інших країнах (табл. 2).

Я спеціально навів дані не тільки по найрозвиненіших країнах, а також по Польщі (з якою Україну прийнято порівнювати), Румунії та Болгарії, які вважаються аутсайдерами серед країн Євросоюзу. Як бачимо, українські показники співвідношення експорту та імпорту до ВВП найближчі до болгарських показників. Що за всієї поваги до цієї країни не робить честі якості української економіки...

Вважаю важливим розглянути ще й структуру експорту України. Просумуємо такі укрупнені товарні позиції (відповідно до класифікації й даних Держстату), як продукти тваринного та рослинного походження, жири, мінеральні продукти, продукція хімічної промисловості, метали й вироби з них, шкури, деревина та деревна маса, — в основному перелічені продукти належать до сировини, напівфабрикатів і продукції з низькою доданою вартістю. Їх сумарна питома вага в експорті з нашої країни становила: в 2005 р. — 75,7%, 2006-му — 74, 2007-му — 71,5, 2008-му — 74,7, 2009-му — 69,2, 2010-му — 63,9, 2011-му — 73,1, 2012-му — 70,2, 2013-му — 71,6, 2014-му — 74,9, 2015-му — 75,1, 2016-му — 74,6%.

А, наприклад, у Китаї експорт тільки таких груп продукції, як комп'ютери, мобільні телефони, обладнання для мовлення, інтегральні схеми, вузли та деталі машин, у 2015 р. сумарно становив 24% від загального експорту. Але в іще більших обсягах Пекін продає за кордон ядерні реактори, оптичне обладнання, електричні машини та обладнання, автомобілі, врешті-решт. В одному з інтерв'ю заступник міністра економіки М.Нефьодов, порівнюючи питому вагу високотехнологічного експорту в загальному обсязі експорту КНР та України, навів такі цифри — 37% у Китаї проти 19% у нас. До речі, у ЄС цей показник становить 41%. Чи не правда, вражає?

І щоб закінчити з цифрами, табл. 3 показує динаміку питомої ваги промисловості у ВВП нашої країни.

"Сировинна" стрічка Мебіуса

У нашій країні сформувалася деструктивна модель економіки. Нині Україна — сировинний придаток світового ринку, який експортує напівфабрикати, сировину та продукцію з низькою часткою доданої вартості. Як наслідок — високий ступінь деіндустріалізації економіки України, високі валютні ризики та гостра чутливість платіжного балансу країни до кон'юнктури міжнародних сировинних ринків. Причому як у плані цін на металургійну продукцію низьких переділів, мінеральну сировину, продукцію хімічної промисловості, сільгосптовари, що, як і раніше, складають основу українського експорту, так і в аспекті вартості імпортованих нами у великих обсягах енергоресурсів. Якщо нічого не змінювати, нашою долею залишиться консервація експортно-сировинного типу розвитку економіки.

Упродовж більшої частини світової історії збільшення випуску будь-якої продукції супроводжувалося зростанням ціни на сировину, з якої вона вироблялася: чи то в сільському господарстві для виробництва продуктів харчування, чи то в лісовому господарстві для будування кораблів або в гірничодобувній галузі для виробництва чорних металів.

Однак на початку XIX ст. сталася подія, феномен якої й досі дивує істориків економіки. Зароджена в Британії перша промислова революція, яка поширилася незабаром на Бельгію, Нідерланди, Францію, Швейцарію та інші країни Західної та Північної Європи, привела не лише до витиснення ручної праці новими машинами та механізмами зі значним підвищенням ефективності виробництва й зниженням його собівартості. Почав змінюватися характер тодішньої глобальної економіки. Однією з таких змін стало поступове усвідомлення доцільності економії сировини та ресурсів.

Друга промислова революція, що відбувалася наприкінці XIX — у першій половині XX ст., була більшою мірою заснована на досягненнях науки, тоді як під час першої промреволюції базисом змін були, швидше, вдалі винаходи. Під час другої промреволюції ощадливе ставлення до використання сировини ще не стало модним трендом. Але подальше підвищення ролі науки та освіти відіграло ключову роль і в третій, і, особливо, в четвертій промисловій революції, яка вже давно минула фазу зародження та своєю хвилею готова захлеснути попередницю. Однією з характеристик нових індустріальних укладів стало усвідомлене зниження споживання сировини, зменшення попиту на яке веде до падіння цін на нього.

Як виглядає Україна на тлі розвинених країн в епоху третьої та четвертої промислових революцій? Відповідь на запитання нескладно знайти у вищенаведених цифрах. А також у платіжних балансах нашої країни багатьох років. І в графіку девальвації гривні за 1998–2014 рр.

Концентрація на експорті сировини, напівфабрикатів і продукції з низькою часткою доданої вартості сама по собі призводить до зменшення віддачі від масштабів виробництва. А у 2014–2015 рр. у нас до того ж іще й знижувалися обсяги випуску продукції. "Пастка бідності" й примітивізація економіки — ось до чого ми прийшли. Критична залежність української економіки від кон'юнктури мінливих світових сировинних ринків призводить до періодичних криз платіжного балансу, що обертається девальвацією гривні. Погіршує ситуацію те, що в структурі імпорту вимушено досить висока питома вага високотехнологічних продуктів із високою часткою доданої вартості, — економіка України майже не виробляє сучасного обладнання, яке вітчизняні підприємства змушені купувати переважно за кордоном, не випускає вона й сучасних гаджетів, якими хочуть користуватися багато українців. Це створює додаткове навантаження на платіжний баланс, хронічне від'ємне сальдо якого періодично призводить до девальвації національної валюти.

Орієнтовану на виробництво та експорт сировини економіку зазвичай переслідує так званий парадокс зниження продуктивності. Що більша кількість людей зайнята у виробництві сировини та продукції з низькою часткою доданої вартості, то швидше знижується продуктивність у цих сферах. Падіння продуктивності, у свою чергу, веде до погіршення кількісних результатів виробництва та зниження реального рівня зарплат людей, зайнятих у таких виробництвах. У цьому й полягає парадокс — адже в несировинних секторах економіки додаткове насичення ринку трудовими ресурсами веде до зростання конкуренції, а отже, і до підвищення ефективності виробництва. До того ж сировинна економіка характеризується великою часткою некваліфікованої праці, отже, у ній не складаються передумови для зростання зарплат. Та й це ще не все — стагнація зарплат, які перебувають і без того на низькому рівні, не дає можливості для зростання економіки за рахунок внутрішнього споживання.

Усе це навіть не зачароване коло, а своєрідна стрічка Мебіуса, по сторонах якої блукає орієнтована на експорт сировини економіка. Зробивши коло, той, хто рухається стрічкою Мебіуса, потрапляє в те саме місце, звідки він розпочав рух, але при цьому опиняється з протилежного боку пласкої стрічки! Природно, пробігши ще одне коло, він повернеться в точку старту. Вихід із цього парадоксально безперспективного стану один — перебратися через край стрічки. У випадку з економікою України — змінити модель її розвитку.

До кількості через якість

Яким мені видається рецепт докорінного перелому негативних тенденцій, що склалися? Звичайно, дуже бажаний перехід до швидких темпів зростання вітчизняної економіки. Але це не може бути єдиним завданням, ми зобов'язані розглядати майбутнє не стільки крізь призму кількісних показників, скільки крізь призму якісного стану економіки.

Тенденції, які ми спостерігаємо під час третьої та четвертої промислових революцій, вказують на те, що найбільш передові з розвинених країн поступово рухаються до нової економіки. У ній на першорядні ролі вийдуть якісні економічні показники. Матиме велике значення те, що саме випускає національна промисловість. Усвідомлюючи це, я й відстоюю доцільність орієнтації не так на кількісні показники, як передусім на якісну трансформацію української економіки. А настільки бажана для нас кількість (усе-таки ми стартуємо зі значно нижчої бази, ніж передові країни) прийде через трансформацію якості, про що — нижче.

Я переконаний, що банківська система України не може існувати сама по собі та сама для себе. Вона повинна стати ефективним засобом досягнення макроекономічних цілей держави. Перша мета — перехід від моделі рентної економіки, заснованої на експорті з України сировини та напівфабрикатів, до сучасної високотехнологічної економіки, яка базується на інноваціях і знаннях. Друга мета — забезпечення швидких темпів зростання економіки на основі розвитку інноваційно-орієнтованих секторів народного господарства України.

Що в оперативній перспективі може зробити Нацбанк для якнайшвидшого виходу економіки України на траєкторію сталого зростання й трансформації її у бік інноваційної моделі розвитку? Відповідно до Конституції та профільних законів, основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а виконання своєї основної функції він здійснює, виходячи з пріоритету досягнення та підтримки цінової стабільності. Отже, ключовий потенціал впливу дій НБУ на зростання економіки полягає в тому, що цінова стабільність є фундаментальною передумовою для зниження довгострокових відсоткових ставок. Це дуже важливо, бо одна з вагомих причин неконкурентоспроможності українських товарів — високі кредитні ставки. Акцентую увагу, що в цьому разі йдеться більшою мірою про товари з високим ступенем доданої вартості, для випуску яких українські підприємці змушені брати кредити з огляду на необхідність купувати сучасне технологічне обладнання, а також через дефіцит обігових коштів. Крім того, стабільно низька інфляція дасть можливість підприємцям сміливіше приймати середньострокові та довгострокові інвестиційні рішення, адже динаміка цін буде прогнозованою.

На відміну від попередніх років, у нещодавно затверджених "Основних засадах грошово-кредитної політики на 2018 рік і середньострокову перспективу" передбачено механізми, які можуть безпосередньо сприяти як прискоренню темпів зростання української економіки, так і її інноваційній трансформації. Я маю на увазі передусім тендери рефінансування НБУ з диференційованими строками. Заснований на прозорій методологічній базі, що включає цільове призначення позик, що надаються, цей механізм дозволить банкам збільшити активність у сфері кредитування реального сектора економіки. Вважаю, що при розробці методології таких тендерів особливу увагу слід приділити створенню максимально сприятливих умов для налагодження системи кредитування підприємств нової інноваційної економіки.

Крім того, в "Основних засадах грошово-кредитної політики на 2018 рік і середньострокову перспективу" передбачається можливість диференційованих норм обов'язкового резервування. Насамперед метою цього є підвищення результативності регулювання ліквідності в банківській системі України. Але чому б не піти далі та не продумати систему диференційованого резервування для банків залежно від обсягів кредитування ними підприємств, які виробляють високотехнологічну продукцію?

Зосередженість і координація зусиль

Відповідно до принципу зосередження військ, описаних Карлом фон Клаузевіцем у праці "Про війну", які він демонструє на прикладі успішних баталій Наполеона, ми зобов'язані зосередити кредитну та інвестиційну активність у найбільш перспективних у довгостроковому аспекті галузях економіки.

Підвищення рівня технологічного розвитку економіки України через якийсь час само по собі приведе до поліпшення макроекономічних показників. Технології будуть просочуватися в інше тіло економіки та приведуть до вищих темпів її зростання, у тому числі й питомого (подушового ВВП). Так ми одержимо ефект синергії та взаємного посилення — якість, якщо можна так висловитися, додасть імпульсу зростанню кількості. Таким є світовий досвід останніх двох століть. Тому зростання і заробітної плати, і, відповідно, рівня матеріального добробуту громадян неможливі без переходу національної економіки на шлях високотехнологічного розвитку. Ми більше не можемо миритися з невирішенням проблеми зміни типу економічного зростання в нашій країні, з гальмуванням переходу від сировинної моделі до моделі інноваційної.

Під економічною політикою держави один із видних її теоретиків Вальтер Ойкен мав на увазі усвідомлені дії державних інститутів, націлені на зміну сформованої економічної системи, коригування процесів, які протікають у ній. Надаючи бажаний напрям цим процесам, уряд і центробанк повинні прагнути до досягнення стратегічних і тактичних цілей держави та народу.

На одній з лекцій, прочитаних своїм студентам, Ойкен процитував таку фразу з одного літературного твору: "Насамперед, — сказав якось своїм учням видний художник, — не слід ніколи робити мазок кистю, не бачачи цілого та не зберігаючи узгодженості з цим цілим". У відповідь на здивовані погляди студентів він додав: "Те саме можна сказати й про економічну політику: не слід вживати жодних заходів, не узгоджуючи їх з усією сукупністю бажаного порядку".

Чому я згадав цю історію? Ігнорування принципу комплексності в реалізації економічної політики неминуче створює та збільшує диспропорції в економіці. В історії України неодноразово бувало, що НБУ та уряд не вважали за потрібне координувати свої дії, а то й зовсім здійснювали різноспрямовану політику. Але нині, можливо, уперше за багато років, складаються важливі передумови для злагодженої роботи Кабміну та Нацбанку. У затверджених "Основних засадах грошово-кредитної політики..." прогноз темпів зростання економіки країни за базовим сценарієм Нацбанку кореспондується з урядовим прогнозом за його основним сценарієм: починаючи з 2019 р. Україна має вийти на темпи зростання ВВП 4% на рік. Якщо є вихідні передумови для скоординованої роботи уряду та Нацбанку, думаю, що ми знайдемо взаєморозуміння й у механізмах забезпечення темпів зростання. Важливим фактором економічного розвитку нашої країни має бути скоординованість грошово-кредитної політики НБУ з економічною та бюджетно-фінансовою політикою Кабміну.

Якщо до 2030 р., про який казав директор McKinsey Global Institute і старший партнер McKinsey&Co Вотцель, ми вийдемо на теми зростання хоча б у 4% на рік (що, відповідно до оцінки НБУ, відповідає
нинішньому потенційному рівню зростання ВВП України), то одержимо його збільшення приблизно в
1,6 разу. На мій погляд, ми маємо поставити перед собою більш амбіційне завдання — вихід із певного моменту на річні темпи зростання ВВП у 6–8%, що й дасть змогу подвоїти ВВП до 2030-го. Але досягнення такого кількісного показника можливе лише у разі здійснення якісних змін — трансформації української економіки до інноваційної моделі розвитку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Останній Перший Популярні Усього коментарів: 5
  • Ternarous Ternarous 2 жовтня, 22:05 Виробництва слід поділяти не на сировинні й високотехнологічні, а на капіталомісткі й працемісткі. В економіці з жорсткою конкуренцією всі виробництва високотехнологічні (але в Україні багато галузей монополізовані). Державі вигідніше мати на своїй території капіталомісткі підприємства, бо з них можна зібрати більше податків при меншій кількості працюючих. Найманим працівникам капіталомісткі підприємства теж вигідніші, бо на них вищі зарплати. Але часто помилково вважають, що капіталомісткі виробництва невигідні для країни, бо не сприяють підвищенню зайнятості. На Заході цю проблему вирішують за рахунок дрібного бізнесу, який займає велику частку працездатного населення. Тобто, ця проблема не актуальна. Цікаво зазначити, що така модна зараз ІТ-галузь належить до працемістких, а не капіталомістких, тому за її рахунок Україна "не виїде". Доведеться конкурувати з Індією, в якій дешева робоча сила і загальне знання англійської. А що треба робити, щоб мати капіталомісткі підприємства, -- загальновідомо: приваблювати інвесторів усім, чим зможемо, -- низькими податками, ліберальною валютною політикою, стабільною гривнею, справедливим судочинством, легкістю отримання земельної ділянки, невтручанням держави у бізнес і т.д. Зауважте, що в цей список не входить "кастинг" підприємств у владних кабінетах на предмет "високотехнологічності". В цьому нема чітких критеріїв і, відповідно, отримаємо лише розплідник корупції. згоден 0 не згоден 0 Відповісти Цитувати ДякуємоПоскаржитись
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво