НА ГАЧКУ АЗАРТУ

До сімейної консультації 35-річного Костянтина привела дружина. Чоловік із явним небажанням ввійшов у кабінет, мовчки сів у крісло, байдуже втупився під ноги... Зате дружина ледь стримувала сльози. «Лікарю, допоможіть чоловікові! — мало не з порога попросила вона. — З ним діється лихе, але він сам не розуміє цього!» З’ясувалося, що вже кілька місяців глава сім’ї весь вільний час присвячує азартним іграм. Трапляється, ночі просиджує в казино і клубах, повертається тільки насвітанні із порожніми кишенями. А найголовніше, Костянтина перестали цікавити дружина й донька, всі думки — про наступні відвідини казино. Фахівцю знадобилося всього кілька хвилин, щоб визначити: у чоловіка розвивається так званий синдром гравця. Цим терміном у медицині позначають патологічний потяг до азартних ігор. До речі, недуга ця не така вже й рідкісна...

Олена й Костянтин були зразковою сімейною парою: чудово ладили одне з одним, виховували доньку, та й на роботі в обох усе було гаразд . Костянтин мав хорошу репутацію в НДІ, писав дисертацію, мріяв зробити наукову кар’єру... Усе змінилося, коли прийшов новий директор. Відділ закрили, багатьох колег звільнили, а решті запропонували працювати над комерційними проектами. Костянтин намагався знайти інше місце, але не вийшло. Довелося скніти над замовними дослідженнями, які його не цікавили, миритися з низькою зарплатою й відсутністю перспектив. До того ж, коли з інституту пішли друзі, він почувався самотньо. Ні з ким задушевно поговорити в курилці, посидіти в буфеті, пограти в шахи... Одного разу, повертаючись із остогидлої роботи, Костянтин із цікавості зазирнув у казино. Несподівано йому пощастило — виграв пристойну суму. Вперше за багато днів з’явився хороший настрій, і відтоді він став там частим гостем. Гра йшла зі змінним успіхом: виграші чергувалися з програшами, але Костянтина це не зупиняло. Головне, з’явилася мета — виграти велику суму, жити для власного задоволення, не залежати від примх начальства.

Через кілька місяців Олена перестала впізнавати чоловіка: інтелігентний раніше, м’який і доброзичливий, він став схожий на зомбі. Його не цікавили побутові проблеми, перестав читати, навіть улюблених передач не дивився. Над силу відсиджував на роботі призначений час і мчав у казино. Коли пропускав усього один вечір, ставав похмурим і дратівливим.

— Синдром гравця, або ігроманія, тобто патологічна пристрасть до гри, багато в чому схожа на наркотичну залежність. Різниця лише в тому, що наркоман вводить наркотичні речовини ззовні, тоді як гравець стимулює вироблення в організмі власних «гормонів щастя», — прокоментував ситуацію психолог Євген Сомов. — Механізм простий: під час азартної гри гормональна система починає працювати інтенсивніше, тому в крові підвищується рівень адреналіну. Людина відчуває незвичайну ейфорію й бадьорість. Але гравці швидко звикають до «гормонального допінгу», і їм потрібні дедалі сильніші відчуття, щоб зазнати припливу сил. Вони проводять дедалі більше часу за ігорним столом і грають дедалі ризикованіше. Якщо їх вчасно не зупинити, вони виснажать не лише сімейний бюджет, а й власну гормональну систему. Фактично вони стають так званими адреналіновими наркоманами. На жаль, такі люди самі не хочуть лікуватися, оскільки не вбачають у тому, що відбувається, нічого страшного. Найчастіше на прийом до фахівців їх приводять родичі, яких життя під одним дахом із гравцем тримає в стані стресу. Адже така людина не замислившись може програти все роками нажите майно. Потяг до азартної гри стає настільки сильним, що його надзвичайно важко контролювати. Тому насамперед слід відірвати гравця від предмета його пристрасті. Зробити це не так просто: адже азартні ігри не лише не заборонені, а й, навпаки, широко рекламуються.

Справді, сьогодні в будь-якому місті чи не на кожному кроці можна натрапити на ігорні заклади. І вони аж ніяк не порожні, особливо вечорами. Як свідчить статистика, серед відвідувачів понад 90% — чоловіки. Що ж приваблює сильну стать в ігорних закладах? На думку психологів, не тільки можливість швидкого й легкого заробітку. Навпаки, ощадливі, розважливі люди уникають ігорних будинків. Вони чудово розуміють, що шансів виграти тут значно менше, ніж програти. Причина — у прагненні гострих відчуттів. Адже чоловіча психологія багато в чому відрізняється від жіночої. Чоловік за своєю природою — завойовник, мисливець, йому властиво ризикувати, йти напролом. Ось на цій цілком зрозумілій чоловічій слабині й наживаються власники ігорних закладів. Однак не варто звинувачувати їх у всіх смертних гріхах, адже більшість відвідувачів отримують тут справжнє задоволення. А патологічна пристрасть до гри охоплює тільки тих, хто до неї схильний.

На думку фахівців, успішним людям, котрі відбулися, навряд чи загрожує синдром гравця. Вони занадто захоплені бізнесом, творчістю або суспільною діяльністю й занадто впевнені у своїх силах, щоб розраховувати на милість фортуни. Тому приходять у казино відпочити й розважитися після роботи, з інтересом спілкуються, отримують задоволення від виграшу і не впадають у відчай від програшу. Адже гра на гроші для них — лише приємний епізод, а справжнє життя починається за стінами казино.

«Група ризику» — люди, котрі не визначилися, перебувають на роздоріжжі або переживають ту чи іншу кризу. Вперше вони приходять в ігорні будинки зі звичайної цікавості. Раз, вдруге, і ось уже гра входить у звичку. Безнадійно хворих «гравців» можна визначити відразу. Їхні погляди прикуті до ігрового столу, ніби там вирішується їхня доля, на обличчях то проступає мертвотна блідість, то спалахує рум’янець. З губ зриваються стогони, прокльони, лайка (часто нецензурна). Одержавши гроші, вони тремтячими руками їх перераховують і... мчать грати в інше місце. А назавтра з блідими обличчями знову сідають за стіл.

— Пристрасть до азартних ігор часто прокидається в момент життєвої кризи, неприкаяності. Наприклад, з’являються проблеми на роботі, складнощі в особистому житті, людина не знаходить виходу із ситуації, й ігорний стіл стає для неї своєрідною віддушиною, — продовжує Євген Сомов. — Крім того, легко ловляться на гачок азарту зовні благополучні молоді люди, у яких немає ні чіткої мети, ні стратегії в житті. Вони живуть сьогоденням, не замислюючись над майбутнім. Тому легко спокушаються можливістю швидко заробити і починають проводити дні й ночі в ігорних залах. Але навіть якщо інколи їм і перепадає великий виграш, отримані гроші не йдуть на добру справу, оскільки гравці не вміють ними розпорядитися. Найчастіше шалені гроші витрачаються на чергові ставки. Загалом, навіть найщасливішим гравцям можна поспівчувати. Річ у тому, що вони не зростають особистісно, не реалізовуються їхні природні можливості. Адже якщо рамки свідомості людини звужуються до меж ігорного столу, вона неминуче деградує. Саме така доля й загрожувала Костянтину. На вудку азарту він попався вже у зрілому віці. А причиною були невдачі на роботі, відсутність перспективи кар’єрного росту. Саме ці негаразди й підштовхнули його до рулетки. Світова практика обнадіює: вилікувати затятого гравця цілком можливо. Важливо тільки, щоб він сам захотів позбутися своєї пристрасті. У випадку з Костянтином ми виробили таку тактику лікування. Насамперед вирішили різко не відривати його від улюбленого ігорного столу, оскільки в такому разі він неминуче впав би в тяжку депресію. Просто обмежили відвідини казино кількома днями на тиждень. Вільний час він проводив із близькими, й ті щоразу намагалися заманити його на якийсь цікавий захід. Він грав у футбол у компанії колишніх однокласників, уболівав за доньку на шкільному КВК, подружжя стало частіше вибиратися на веселі вечірки з танцями донезмоги. Потроху Костянтин повертався до колишнього способу життя, його дедалі менше вабило казино. А найкращими ліками від рулетки став вдалий поворот кар’єри. Костянтин почав активніше шукати спонсорів для своїх проектів, зумів зацікавити велику організацію і незабаром отримав від неї грант. Відновивши наукову діяльність, він забув про казино. І це правило — універсальне для всіх: по-справжньому улюблене заняття, яке вимагає від людини інтелекту, фантазії, енергії, дуже швидко відриває від згубних звичок.

Та все ж фахівці вважають, що не варто зовсім відмовлятися від азартних ігор. Вони можуть прислужитися й на добро. Вчені з Британської школи з вивчення проблем здоров’я нації при Гарвардському університеті протягом 13 років спостерігали за трьома тисячами старих і дійшли парадоксального висновку. З’ясувалося, що люди похилого віку, котрі грають на автоматах, у казино, роблять ставки на іподромах, почуваються значно краще за своїх однолітків. На думку вчених, азартні ігри, особливо в розумних дозах, можуть ефективно впливати на здоров’я пенсіонерів. Приємне хвилювання під час гри стимулює роботу серцевого м’яза, який із роками дедалі сильніше відчуває брак адреналіну. І це так само успішно загартовує серце від можливих хвороб та нападів, як і регулярні невеликі фізичні навантаження. Звісно, це не означає, що люди похилого віку мусять мчати в ігорні будинки і програвати роками нажиті статки. Просто слід підтримувати себе у формі. Сьогодні лікарі Великобританії навіть прописують джентльменам літнього віку активний режим життя з невеликими пригодами та приємними хвилюваннями.

Гра — чудовий природний антидепресант, який може вилікувати від хандри, апатії, збадьорити, поліпшити настрій. Але — тільки якщо користуватися ним у розумних рамках! Насамперед перед відвідинами казино чи іподрому варто визначити, яка сума може бути програна без шкоди для сімейного бюджету. Потім покласти в кишеню саме цю суму, й ні на копійку більше. Після чого рекомендується подумки розпрощатися з цими грішми. Адже шансів виграти в кожному разі значно менше, ніж шансів програти. Якщо ж, всупереч усьому, вам усміхнеться вдача — буде вдвічі приємніше. Ну а якщо програли — не переживайте. Ні в якому разі не намагайтеся відразу відігратися! Про втрачені гроші треба просто забути, наче їх і не було. Програш — аж ніяк не привід для суму. Подумаєш, не пощастило в азартних іграх! Отже, вам обов’язково пощастить у коханні.