Знання — сила

Незнання закону не позбавляє від відповідальності за поразку. Про це ані на секунду не повинні забувати представники однієї з передвиборних команд. Так само, як і представники іншої команди зобов’язані пам’ятати: нехтування законом не гарантує перемоги.

Затяті профі, котрі начебто сумлінно відпрацювали штабний пайок, чомусь зовсім ігнорують, здавалося б, очевидний інструмент протидії фальсифікаціям. Йдеться (тільки, заради Бога, не смійтеся) про ліквідацію правової неграмотності населення.

Прогалини в пізнаннях громадян воістину колосальні. Але при цьому і потяг громадян до відповідних знань — величезний. Не згадаю, щоб п’ять років тому численні знайомі так часто й настільки наполегливо вимагали відповідей на численні «А чи можна?..», «А що буде, якщо?…», «А хто повинен?» Напевно, цілком природно, що відповіді на ці запитання не відомі дамам і панам, у яких досі не було ні прагнення, ні потреби долучатися до політичних таїнств. Неприродно, що найелементарніші речі (як з’ясувалося) невідомі основній масі членів виборчкомів і спостерігачів. Тобто тим, хто, власне, і зобов’язаний стежити за дотриманням законності в ході виборів.

Змушений зробити категоричний і сумний висновок: безпосередні учасники виборчого процесу Закон про вибори Президента не читали. Підставою для подібного твердження є не лише особисті розмови з деякими вибіркомівцями і спостерігачами, а й розповіді колег (котрі живуть у найрізніших куточках країни), а також одкровення впливових членів передвиборних команд. Чимало з них, до речі, лише після першого туру (і на тому спасибі) терміново зацікавилися однією дуже корисною книжкою. Котра коштує всього лише шість сімдесят п’ять, але користь може принести величезну.

Наскільки можна судити, максимальна кількість порушень була допущена на «низовому рівні» — тобто на виборчих дільницях. Боротися з фальсифікаціями на цьому етапі покликані, насамперед, члени виборчкомів. Гідного опору вони чинити не змогли. А де-не-де — просто не захотіли. Чутки про масову корупцію, можливо, не безпідставні. Однак усіх не купиш. Той, хто вважає інакше, не повинен брати участі в головних перегонах п’ятиріччя — хто не поважає свій народ, не має права претендувати на звання Президента. Тим паче, що чимало людей подолали спокусу заробити шалені гроші і страх перед можливою фізичною розправою. Але й вони, як правило, не змогли гідно відстояти права кандидата, котрого представляли. Не тому що не хотіли — тому що не знали як. А тому політики, відповідальні за добір кадрів для виборчкомів, повинні визнати свою провину за очевидні прорахунки.

Нагадаю, що, відповідно до закону, кандидат у президенти має право делегувати в кожну дільничну і територіальну комісії по два своїх представники. Згоден: знайти кілька десятків тисяч чесних, порядних, надійних, авторитетних, грамотних, гідних людей непросто. Не згоден, що їх знайти неможливо. Боюся, що ретельний пошук просто не вели. Вірю, що втаємничити в усі тонкощі виборчого законодавства цілу армію людей за лічені дні, тижні й навіть місяці нелегко. Але провести для своїх виборчкомівців хоча б банальний лікнеп «Наша Україна» (із її чималим передвиборним бюджетом і солідним юридичним департаментом) була просто зобов’язана. Авторитетні київські штабісти гучно заявляють — проводили. Регіональні представники тихо поправляють — не проводили. Тихо, хоча мали б бити на сполох. Тому що боротьба ще не завершена, часу залишається дедалі менше, а спроб виправити помилки не спостерігається. Наскільки відомо, на нечисленних семінарах (проведених, до речі, далеко не скрізь) вчили на рахівників. А повинні були б готувати контролерів.

Можливо, проблема не стільки в рядових організаційних здібностях штабістів Віктора Андрійовича, скільки в їхній психології? Чимало представників оточення вождя ще до першого туру були переконані: виграти вибори «за законом», чисто, не вдасться — все одно сфальсифікують, хоч би скільки Ющенко набрав. А отже, на дільниці необхідно й зовсім махнути рукою і зосередитися на нетрадиційних засобах забезпечення результату. У загоні одного з фаворитів перегонів прибічників подібної тактики називають «партією війни». Хоча подібні настрої точніше було б характеризувати не як войовничі, а як поразкові. Навіть у нашій країні виграти вибори за законом не тільки можна, а й потрібно. Використовуючи для цього будь-яку можливість, законом надану.

На моїй виборчій дільниці член комісії, вручаючи вашому покірному слузі бюлетень, чемно проінструктувала: «Навпроти прізвища кандидата, за якого хочете віддати свій голос, поставте плюсик». «А мінусик можна?» — пожартував я. «Ні, в цьому разі бюлетень буде визнано недійсним...», — докірливо похитала головою дама. «Та ну?» — засумнівався автор цих рядків, який мав нещастя читати відповідний закон. «Звісно. Он у товариша спитайте...», — і співрозмовниця граціозно хитнула головою в бік колеги, котрий нудьгував за сусіднім столиком. Товариш енергійно захитав головою. Я вивчав їхні обличчя. Ні, не жартують. І не намагаються свідомо задурити голову бідолашному виборцю. Просто не знають.

Не знаю, якого саме кандидата представляли ці гідні люди. І тому звернуся до розповідей тих, чия «прописка» мені відома. Отже, три фрагменти з передвиборного життя людей, делегованих для виконання відповідальних завдань командою Ющенка. Історія перша. Член дільничної виборчої комісії в Житомирській області щиро шкодував, що не здатен довести очевидні пересмикування, допущені територіальним виборчкомом. «От якби у мене був протокол...», — зітхав бідолаха, чомусь упевнений у тому, що подібний документ має право одержати на руки лише голова, заступник чи секретар ДВК. Історія друга. Спостерігач у Києві журився з того ж приводу і довго, запально переконував мене, що його статус не дозволяє йому вимагати копію протокола. Історія третя. Поцікавився я в секретаря комісії в Харкові, чи розписувався він у контрольному листі. Запитуваний зробив круглі очі: «Який-такий лист?»

Ми усвідомлюємо, що наклад нашого видання не дозволить закинути розумне й добре в широкі маси населення. Ми усвідомлюємо, що нам просто забракне досвіду, щоб розтлумачити все. І забракне місця, щоб усе описати. Але той, хто прочитає цю статтю, вже убезпечить себе від помилок, яких, можливо, припустився раніше.

Отже, перше. Відповідно до статті 76 Закону про вибори Президента України, «у виборчому бюлетені для голосування виборець робить позначку «плюс» (+) або іншу, що засвідчує його волевиявлення». Не вірте тим, хто стверджує, що «пташка», поставлена навпроти прізвища, перетворює бюлетень на недійсний.

Друге. Відповідно до статті 79 того ж Закону, «протокол про підрахунок голосів на виборчій дільниці складається виборчою комісією в кількості примірників, що на чотири більше, аніж кількість осіб, які входять до складу виборчої комісії. Примірники протоколу нумеруються і мають однакову юридичну чинність». Йдемо далі. «Один примірник протоколу негайно вивішується для загального ознайомлення в приміщенні дільничної виборчої комісії, а інші, по одному примірнику, видаються членам дільничної виборчої комісії». Але й це не все. Та ж стаття: «кандидатам на пост Президента України, їхнім довіреним особам, офіційним спостерігачам, на їхнє прохання, невідкладно видаються копії протоколу, засвідчені головою та секретарем комісії…»

Тим, хто знайомий із цією нормою, зрозуміле моє здивування в зв’язку зі скаргами деяких представників «Нашої України» на те, що з багатьох дільниць вони так і не одержали протоколів. Їм нібито просто не давали їх, і подібні відмови нібито носили масовий характер. Поцікавлюся: як часто відповідальні особи «НУ» подавали до суду? Тому що це порушення закону, причому часто доказове, що в нашій країні — рідкість. І чи всі спостерігачі від «НУ» знали, що вони мають право на одержання протоколу? Мій досвід спілкування з зазначеними громадянами переконує: далеко не всі. Як не знали вони і про те, що порушення цього права — кримінальне діяння.

Кілька слів про контрольний лист. Як з’ясувалося, на деяких дільницях його в урни не вкидали, іноді вкидали непідписаним, а дехто з членів ДВК узагалі не знав про його існування. Цьому важливому документу після першого туру чомусь не надавали особливого значення. Є підстави гадати, що після другого ситуація зміниться. А тому для цікавих повідомляємо деталі. Отже, контрольний лист — документ, який опускають в кожну урну для голосування напередодні акта волевиявлення. У контрольному листі вказується номер територіального округу, номер дільниці і час його поміщення в урну. На контрольному листі мають бути присутні підписи голови комісії, його заступника, секретаря й інших членів комісії. А також кандидатів, їхніх довірених осіб, спостерігачів. Їхні автографи мають бути скріплені печаткою.

Важлива деталь: якщо при відкритті урни (після голосування) контрольний лист не буде в ній виявлено, всі бюлетені, що там знаходяться «не враховуються при підрахунку голосів виборців» (78-ма стаття виборчого закону). І ще: у разі виникнення сумнівів у достовірності контрольного листа, виявленого в урні, дільнична комісія таки може прийняти рішення про виключення бюлетенів із процесу підрахунку голосів. Товариші члени комісій і спостерігачі, будьте пильні! Простежте, щоб у кожній урні був контрольний лист із усіма необхідними візами та печатками. Панове куратори й організатори, проінструктуйте членів ДВК і спостерігачів! У противному разі воля тисяч, можливо, десятків тисяч людей буде віддана на наругу.

Через банальний недогляд. Або з чиєїсь злої волі. Тому що є нехитрі технології боротьби з даною формою контролю за чистотою виборів. Наприклад, на контрольний лист наноситься шар клею, і перший вкинутий бюлетень прилипає до нього. У цьому разі після відкриття урни лист можуть і не виявити. Існує невибагливий спосіб псування контрольного листа. Якийсь нечистий на руку член комісії за допомогою ватного тампона, змоченого одеколоном, легко може розмити печатку. Після чого є привід поставити під сумнів достовірність листа.

Інформований завжди озброєний. Знаючи про подібну методику, ви можете з нею боротися. Застосувати брудний прийом можуть там, де впевнені у власній безкарності. Нахабно нехтують законом найчастіше там, де впевнені, що оточуючі законів не знають. Знання й пильність знижують ризик фальсифікацій. І додають сили. Не бійтеся — вони самі бояться.

Користуючись нагодою, хочемо звернутися до колег. Котрі, як виявилося, також далеко не повною мірою інформовані про свої права. Спеціально для них процитуємо статтю 28 закону: «На засіданнях виборчих комісій, у тому числі при підрахунку голосів і встановленні результатів голосування, на виборчій дільниці в день виборів або в день повторного голосування мають право бути присутніми без дозволу чи спеціального запрошення… представники засобів масової інформації (не більше двох осіб від одного засобу масової інформації)». Якщо вас чемно (чи не дуже чемно) видаляють із дільниці, сміливо цитуйте пункт 11 цієї ж статті. Він говорить, що позбавити журналіста права бути присутнім на дільниці можуть лише в тому разі, якщо він:

— неправомірно перешкоджає засіданню комісії;

— у зв’язку з цим прийнято мотивоване рішення комісії;

— за це рішення проголосували не менш як 2/3 членів комісії.

І ще одне адресне послання — Центральній виборчій комісії. Хотілося плакати, коли спостерігав за телеверсією розмови Президента і глави ЦВК. Коли Сергій Ківалов ремствував на те, що він ніяк не може домогтися від теркомісій протоколів — мовляв, він і просив, і благав...

Стаття 25 Закону про вибори президента дає ЦВК право скликати, у разі потреби, засідання виборчої комісії нижнього рівня. Якщо комісія не може зібратися і скласти протокол, це, напевно, той самий випадок. Якщо члени теркому ігнорують заклик ЦВК і все одно відмовляються виконувати свої обов’язки, членам Центрвиборчкому варто згадати про статтю 30. Відповідно до букви цієї статті, «повноваження територіальної, дільничної комісії можуть бути достроково припинені комісією, котра її створила, за власною ініціативою або за рішенням суду у разі порушення комісією Конституції України, цього й інших законів України».

Територіальна комісія зобов’язана збиратися на засідання і приймати на них протоколи — це вимога закону. Якщо ця вимога не виконується, вона порушує закон. І може бути розпущена комісією, котра її створювала. Такою, стосовно теркому (відповідно до статті 23 Закону про вибори президента) є Центральна виборча комісія. ЦВК, утім, може цього і не робити, оскільки ліквідація ТВК — її право, а не обов’язок. Однак у цьому разі кандидат у президенти (спираючись на статтю 102 того ж закону) може оспорити в суді як дії недбайливого тервиборчкому, так і бездіяльність Центрвиборчкому.

«Який сенс подавати в суд — все одно завалять...» — не аргумент. Коли не відстоювати своє право щоразу і будь-яким доступним методом, цим правом нехтуватимуть усі кому не ліньки. Команда, котра закликає до торжества закону, має подавати приклад. Інакше складеться враження, що в силу закону в цій команді не вірять. А хтось, можливо, просто хоче списати на підступність режиму власну непролазну лінь чи правову безграмотність.

Немає досконалих законів. Але всякий, навіть найгірший закон залишає можливості й права, котрими необхідно скористатися. Тим паче, що Закон про вибори президента (за всіх його очевидних недоліків) — не найгірший закон.

Те, що в цьому законі немає норми про визнання виборів недійсними, з одного боку, є безумовно позитивним моментом. Однак є й зворотний бік: це означає, що ніяких повторних виборів ні в країні в цілому, ні на окремо узятій дільниці не буде. Навіть, якщо фальсифікації будуть масовими і навіть якщо вони будуть (пофантазуємо) доведені. У крайньому разі (наприклад, у випадку масового псування урн чи бюлетенів) голоси, подані за всіх кандидатів на одній чи кількох дільницях, будуть просто вилучені із загального казана. І комусь цих голосів може забракнути для перемоги. Але навіть якщо знущання з волі народу буде масовим, очевидним і нахабним, ніхто не вправі ні визнати вибори недійсними, ні призначити повторні вибори. Ніхто — ні ЦВК, ні Верховний суд, ні будь-який інший орган.

Це треба знати. Це треба пам’ятати. Це треба усвідомлювати. І не тішити себе ілюзіями. Треба налаштовуватися на боротьбу. Жорстку і, по можливості, чесну. Активність народу необхідно збагатити знаннями. Населення готове до цієї боротьби значно краще від політиків. Що довів перший тур, у ході якого громадяни несамовито відстоювали своє право на вибір. Це здивувало одних. Налякало інших. І обрадувало третіх.

Будемо сподіватися, що 22 листопада країна матиме гідний привід для радості.