Літо патріархів

Поділитися
Навколо святкування 1020-ліття хрещення Русі здійнялася така хвиля спекуляцій, що з висмоктаного з пальця (давайте чесно) «ювілею» вийшла справжня подія...

Навколо святкування 1020-ліття хрещення Русі здійнялася така хвиля спекуляцій, що з висмоктаного з пальця (давайте чесно) «ювілею» вийшла справжня подія. Навіть попри те, що погода все зіпсувала, і погляди більшості розсудливого населення України були спрямовані на західні області, а не на Київ.

По-хорошому, секретаріату президента України варто було б половину зарплати оргкомітету передати Московській патріархії. По-перше, саме там постаралися подати українську ініціативу як скандальну, чим привернули до неї більше уваги, ніж можна було очікувати. По-друге, патріарха Алексія, відповідно до програми, мала супроводжувати значна група підтримки в особі «диякона всієї Русі» — найпопулярнішого проповідника РПЦ Андрія Кураєва та рок-музикантів на чолі з лідером «ДДТ» Юрієм Шевчуком. Додайте сюди ще «телезірку всієї Русі» голову ВЗЦЗ митрополита Смоленського та Калінінградського Кирила. Ну хто ж відмовиться від такого концерту?

Подарунки патріарха

На тлі цієї метушні блякнув сам факт візиту Всесвітнього патріарха — дотепер він уникав відвідувати Україну, бо його візит вважали «небажаним» у Московській патріархії. До запрошення, яке походило від президента України В.Ющенка, цього разу приєднався і патріарх Московський Алексій. Що зробило візит Всесвітнього патріарха цілком легітимним із церковного погляду. Попри те, що ініціатива походила від світської влади України.

Багато в чому репутація нашого президента, про схильність якого до недоладних гуманітарних ініціатив можна складати епос, зумовила інфантильну реакцію на те, що патріарх Варфоломій відбув з України, так і не «проголосивши», не «підписавши» — одне слово, не створивши «української помісної церкви». Цього чекали — як подарунка на день народження. І коли виявилося, що його «не привезли» — одні насупилися, інші відверто зловтішалися. Про те, що секретаріат президента і делегація Всесвітнього патріархату розробляють якусь декларацію, відповідно до якої українські церкви, що перебувають поза канонічним спілкуванням, будуть так чи інакше легітимізовані, ходило безліч чуток. При тому що справді розраховувати на такий жест із боку патріарха Варфоломія було наївно. Якщо, звісно, спиратися на здоровий глузд, а не відірвані від реальності проекти — як Банкової, так і Кремля.

Візит Всесвітнього патріарха виявився набагато більшою мірою архіпастирським, ніж політичним. Політикам і політично орієнтованим спостерігачам просто забракло уяви, щоб зрозуміти, наскільки це, в остаточному підсумку, виграшно. Зокрема політично. Але насамперед — духовно. Можливість узяти участь у літургії та молебнях, що їх правив Всесвітній патріарх, значно міцніше зрощують українських вірян із константинопольською Церквою-Матір’ю, ніж десяток декларацій, розроблених на Банковій.

Величезним досягненням маємо вважати те, що Всесвітній патріарх узагалі зважився на цей візит, з огляду на складні стосунки між Фанаром і Москов­ською патріархією. Не кажучи вже про його «домашні» негаразди — не секрет, що турецький уряд не в захваті від експансивної політики «свого» патріарха. Та й цього разу йому додали проблем удома. Принаймні саме у зв’язку з його візитом до нас турецький уряд знову висловив йому невдоволення. Що спостерігачі одностайно пояснюють дипломатичними зусиллями Росії.

Засмучення патріарха

Але ж по суті нічого скандального не відбувалося. У те, що патріарх Варфоломій проголосив би щось особливе для України, могли вірити лише дуже далекі від церковних справ чи дуже наївні люди. Він сам неодноразово перед візитом заявляв про свою відданість канонічним принципам. І, що більш показово, в УПЦ КП з неприхованою образою в голосі повідомляли, що взагалі не розраховують на зустріч із Всесвітнім патріархом і не вірять, що він зробить щось радикальне. То від чого ж така веремія?

Перша причина — у невротичному стані самої РПЦ. Ще не вляглися всі наслідки об’єднання РПЦ із РПЦЗ — аж ніяк не безболісного для РПЦ, як спалахнув бунт єпископа Діоміда. На тлі російських церковних подій, які набули в ЗМІ меншого розголосу, він ознаменував перехід із стану прихованого занепаду до стадії відвертої кризи. І на її тлі РПЦ отримує ще один «подарунок» — візит «патріарха-конкурента» до України. Де в РПЦ не просто більше половини всіх її парафій — а парафій якнайактивніших. Де сама УПЦ поводиться дедалі більш непокірливо.

Друга причина — звичка: на кожне українське самостійне «а» казати своє «б». Щоб не втрачати форму. Ідеологічна війна не знає перепочинків. Однак, на жаль, у випадку з церковним питанням — не шукає й нових стратегій. Попри те що старі нічого, крім роздратування, не викликають. Наскільки вигідніше було б розіграти сценарій спокійного, доброзичливого спільного візиту патріархів Варфоломія та Алек­сія, під час якого другому нічого не вартувало удати люб’язного господаря (як території, так і становища). Проте звичка — друга натура. Спроби відмовити голів православних церков їхати в Україну, тому що «там розкол», — треба думати, щось на зразок епідемії чуми. Зіткані з повітря попередження про «неканонічні наміри» й навіть «агресії» Всесвіт­нього патріархату. Кілометри газетних колонок про те, кого насправді хрестили і хто чому спадкоємець. І, зрозуміло, улюблений рефрен: «українська влада втручається в церковні справи». В цілому, як бачите, нічого оригінального.

Нелегко одночасно виконувати політичне замовлення, балансувати всередині власної структури, стримувати та спрямовувати свої дедалі більш незалежні дочірні. Та при цьому ще й тримати обличчя. Кому про це знати, як не патріарху Алексію. Він дуже не хотів їхати в Україну — нехай святкують свій «недоювілей» як собі знають. Можливо, це справді була б хоч і не найбільш виграшна позиція, але й не провал. Але патріарх не вільний собою розпоряджатися — і на наполегливу вимогу високих ін­станцій він до Києва все ж таки поїхав. Аби зайвий раз нагадати про «єдність народів», історичну необхідність переміщення «центру православ’я» з Києва до Москви, легітимність приєднання Київської митрополії до Московського патріархату. Про статус Києва як «південної столиці Російського православ’я». Про те, що залишатися українській православній церкві в єдності з російською — і ніяк інакше. І все одно поїхати дочасно і — «в огорчении».

Що стало його причиною? Можливо, загальна втома. Можливо, розуміння того, що статус-кво й надалі утримувати — не вийде. Порадившись, патріархи вирішили поновити переговори про створення української помісної церкви — переговори, які були свого часу припинені з ініціативи Московської патріархії. Цілком можливо, саме цій домов­леності патріарх Варфоломій при­ніс в жертву декларацію, яку мав підписати. А нагадування Всесвіт­нього патріарха про те, що Київ­ська митрополія перейшла до РПЦ проти бажання вірян і духівництва внаслідок анексії Ук­раїни Росією, довелося просто проковтнути, як пілюлю. Патріарх Московський фактично визнав право Константинопольського патріарха брати участь в українських справах. Хіба це не привід щиро засмутитися?

УПЦ: наша відповідь — «ні»

Сказати, що в Росії київське святкування 1020-ліття хрещення Русі спричинило лише обурення, було б неправдою. Спектр емоцій виявився значно багатшим. Напередодні свята УПЦ і митрополит Володимир отримали вельми цікавий Відкритий лист від священика Гліба Якуніна та історика Льва Регельсона. У ньому, зокрема, описано кризу, якої зазнала РПЦ і яка знаменується релігійним невіглаством мас і тоталітарним устроєм Московської патріархії. У зв’язку із цим погляди «прогресивного» крила російського православ’я спрямовані на Україну та УПЦ, де, на думку авторів, відбуваються «тектонічні» духовні зсуви. Саме звідси має початися духовне відродження, «найвеличніша Унія в християнській історії — возз’єднання єпископату із власним церковним народом». УПЦ має своїх «уболівальників» і в Росії.

Не знаю, для кого саме (чи «під кого») президент Ющенко з товаришами розробляв так і не підписану патріархом Варфоломієм декларацію про створення єдиної помісної церкви. Але найперспективніше в цьому плані виглядає нині УПЦ. За останній час вона зробила колосальні успіхи в сенсі забезпечення своєї автономії. Так, попри наявність «проросійського крила», всіляких «хоругвоносців», які годуються навколо цієї конфесії, УПЦ вперто останніми роками працювала над гарантованою автономією. Прагнення до цього статусу пояснити легко — неприємно, знаєте, коли в рідній країні тебе вважають «п’ятою колоною», а твоє начальство — в іншій країні — ці настрої підігріває й водночас очікує від тебе місіонерських успіхів. Тепер є підстави вважати, що автономія УПЦ з фігури мови поступово стає фактом. Залишилося тільки грамотно довести цей факт до свідомості вірян, української влади та московського все-ще-начальства. Загалом є підстави найближчим часом очікувати різких рухів на адресу УПЦ з боку Московської патріархії. Проте візит патріарха Варфоломія також дає підстави вважати, що якщо УПЦ певної миті ввійде в клінч із РПЦ, вона, найімовірніше, знайде підтримку «на історичній батьківщині».

На засіданні Священного Синоду, яке відбулося напередодні святкування, в УПЦ вирішили розставити крапки над «і» з приводу своїх стосунків з іншими претендентами на «Володи­мирову спадщину». Взагалі поділ спадщини ніколи не був вдалим приводом для зміцнення сімейних зв’язків. Синод це підтвердив, прийнявши «відповіді» на заяви УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ, які так чи інакше стосувалися можливого об’єднання.

УПЦ КП нагадали, що вона є відповідальною за «одну з найбільших і найболючіших трагедій православної церкви на українських землях». У плані подолання цієї трагедії УПЦ не готова поступитися ані параграфом з давно відомих умов «повернення в лоно через покаяння». Вислов­люється побоювання, що інакше у свідомості вірян «зітреться межа між «припустимим і неприпустимим». Непедагогічно тобто. Заразом нагадується про «невчасність» розмов про автокефалію та недоречність порівняння ситуації РПЦ—РПЦЗ та УПЦ—УПЦ КП. Хто ж сперечається — справді недоречно. Щоправда, зовсім не з тих причин, які зазначені в документі.

Менше протестів викликає в УПЦ ситуація в УАПЦ. Ще б пак — хтось за останні півроку-рік чув бодай один більш-менш доладний і помітний виступ представників цієї церкви? УПЦ висловлює своє задоволення «продовженням діалогу» із цією церквою. Як видно, він полягає в тому, що УАПЦ фактично потихеньку самоліквідується.

Найцікавішу відповідь отримала УГКЦ. У рік ювілею в дні Великодня Верховний архієпископ УГКЦ кардинал Любомир Гузар надіслав предстоятелю УПЦ митрополиту Володимиру вельми цікаве послання, в якому виклав своє бачення перспектив «Церкви Київської традиції». У цьому листі глава УГКЦ нагадує, що хрещення було прийняте князем Володимиром іще до Великої Схизми, отже, вважати це хрещення виключно «православним» — неслушно. І цей факт відкриває для українських церков широченні обрії: Єдина помісна українська церква можлива у вигляді співпричастя всіх церков Київської традиції. Ці ідеї вже певний час витають в умах керівництва УГКЦ. Тепер же їх висловлено у вигляді конкретної пропозиції — не механічне об’єднання у вигляді злиття церковних структур, а єдність у співпричасті, за якої кожна церква зберігає власні структури та особливості в рамках рішень семи Вселенських соборів. Питання про «першість» замінюється питанням про «рівність», що гарантує відносно безконфліктне спілкування. Однак окрім вирішення проблеми мирного співіснування в межах однієї країни, це відкриває також нові можливості для міжцерковного діалогу у світовому масштабі. Тому що співпричастя київських церков неминуче порушує питання співпричастя Церков-Матерів — Конс­тантинопольської, Московсь­кої та Римської.

Відповідь митрополита Воло­димира та Архієрейського собору УПЦ була передбачувано негативною й досить різкою. УГКЦ нагадали, що вона не лише не є самостійною та не уповноваженою виступати з пропозиціями, але, на відміну від УПЦ, є всього лише «непрямою спадкоємицею Володимирового хрещення». А взагалі добре було б, щоб УГКЦ взагалі припинила своє існування, аби не бентежити уми: ті, хто ототожнює себе зі східним християнством, — перейшли б у православ’я, тобто приєдналися до УПЦ, а ті, хто хоче залишатися католиками, — приєдналися б до Римо-католицької церкви. Саме існування Греко-католицької церкви в документі названо «серйозною перешкодою для досягнення всесвітньої єдності». У цілому пропозиції УГКЦ було відкинуто як безглузді.

Діло за історією

Ще донедавна як на «український шанс» Всесвітнього патріархату дивилися на патріарха Філарета та УПЦ КП. Однак, судячи з деяких оцінок, ніби мимохідь висловлених учасниками делегації Всесвітнього патріархату, цей варіант їм подобається все менше. Керівництво УПЦ КП, на думку представників Фанара, є «надто незговірливим». Відповідно до канонічної процедури, повернення в лоно церкви розкольницьких груп можливе лише через покаяння й відмову від самостійності. Бодай на перший час. Звичайно, цей час може розтягтися дуже надовго — православні канони в тому, що стосується церковної автокефалії, дуже заплутані. «Незговір­ливість» же представників УПЦ КП полягає саме у вимозі автокефалії — за можливості, негайно. У Константинополі із цим уже мали справу — Декларацію про «подолання розколу» УПЦ КП та УАПЦ підписали у Фанарі кілька років тому, і не минуло й півроку, як її було грубо порушено. Навряд чи патріарх Варфоломій готовий удруге наступити на ті самі граблі. Замість підписати декларацію, патріарх Варфоломій нагадав керівництву УПЦ КП та УАПЦ про канонічні процедури, обов’язковість покаяння та християнські чесноти.

Треба сказати, що в УПЦ КП ніхто й не плекав надочікувань від візиту патріарха Варфоломія. Схоже, в УПЦ КП так само заспокоїлися на предмет Фанара, як у Фанарі — на предмет УПЦ КП. На Помісному соборі, який передував офіційному початку святкувань, патріарх Філарет визначив політику своєї церкви як «політику очікування». На його думку, УПЦ КП потрібно лише зачекати, доки українська помісна автокефальна церква (УПЦ КП, зрозуміло), яка існує де-факто, здобуде визнання з боку Повноти Православ’я. «Це шлях, яким пройшло багато помісних церков», — не втомлюється нагадувати патріарх Філарет. Загалом, історія розсудить. А на його вік вистачить.

Теж київські

Українська греко-католицька церква, попри офіційну участь у святкуванні, продемонструвала переважно досить стримане ставлення до подій. Власне, тому були об’єктивні причини — повінь у західних областях України, де проживає основна маса вірян цієї церкви. Так вийшло, що доки частина країни терпіла лихо й підраховувала трупи, столиця святкувала, а представники влади влаштовували прийоми, концерти та брали участь у святкових літургіях. Се ля ві: стихія не запитала, які плани в Банкової, а якщо заходи заплановані, вони мають відбутися за будь-якої погоди. Не знаю тонкощів протоколу — можливо, це правильно. Та якщо вже здогадалися відслужити молебень по жертвах Голодомору, то невже нікому не спало на думку, що можна було відслужити молебень і за поки що живих співгромадян, які опинилися в біді? Висловити співчуття й запевнити в молитовній підтримці здогадався лише патріарх Московський Алексій — та й то під кінець візиту.

Незважаючи на пропагандистські зусилля глави УГКЦ, помітною участь цієї церкви в ювілейних торжествах не стала. Було проведено подячні молебні та святкові літургії — тим і обмежилися. Плануються на цей рік паломництва до Києва та молебні на Володимирській гірці для зміцнення у свідомості греко-католиків своєї причетності до київської купелі. Для УГКЦ це важливо. Реалізуватися як всеукраїнський проект, вийти зі статусу регіональної церкви і, зрештою, отримати жаданий патріархат — усе це можливо лише в тому разі, якщо буде «завойовано» Київ. Не тільки (й не стільки) фактом перенесення резиденції глави церкви, будівництвом патріаршого собору — а й усвідомленням самих себе як церкви Київської традиції. На це потрібен час. Проте греко-католики вміють терпляче чекати. Вони швидше можуть розраховувати на милість від історії, ніж УПЦ КП. Насправді цікаво було б подивитися на «зустріч на Дніпрі» — автономної православної та автономної католицької церкви однієї традиції.

Тисяча двадцять років минуло — а нам усе ще є чого чекати від історії. Варто було влаштовувати «недоювілей» — бодай заради того, щоб у цьому переконатися.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі