Господар чужого дому

Пізно вночі 13 серпня в невеличкому тбіліському кафе прямо по центру залу за столом сиділо п’ятеро контрактників військової частини, розміщеної неподалік столиці. Щедро накритий стіл освітлювався приглушеним світлом круглої лампи. Відвідувачі по черзі підводилися й після короткої промови разом з усіма перехиляли наполовину наповнену чарочку горілки.

— Цасулебіс хсовна дамопонеба іхос ромлебмац таві шесцирес Сакартвелос, — урочисто вимовив іще зовсім молодий хлопець у чорній сорочці.

Але це не звичайний ранок. Замість БТРа й танків назустріч із Горі виїжджає кортеж на чолі з трофейним п’ятисотим «мерседесом», на передньому сидінні якого сидить генерал-майор російської армії В’ячеслав Борисов, що вже примелькався з новин. Окрім колоритної зовнішності, заступник командувача ПДВ Росії запам’ятовується ще й тим, як уперто, але дуже символічно продовжує плутати наголос у назві поселення Горі. Дебелий генерал виходить із машини не поспішаючи.

— Зараз під’їдуть поліцейські, і всі поїдемо в місто. Потім ми відбудемо, а ви залишитеся, й наводьте лад скільки хочете — хоч усе життя! — для генерала всі, хто по цей бік Горі, апріорі спільники грузинських військових.

Втім, це й зрозуміло — російські журналісти найчастіше пересуваються по місцевості на БТРах регулярної армії.

В’ячеслав Борисов виявився досить відвертим співрозмовником. Фактично, він став першим і поки що єдиним за всі дні конфлікту російським військовослужбовцем такого рангу, який погодився без купюр спілкуватися з недружніми ЗМІ.

— Ну ви, звісно, пишете інколи... — з ходу обурився генерал. — Ну які там у Горі автомати і трупи? Ви зараз поїдете до Горі — хто знайде автомат, я його вам подарую! Так, там залишилися тисячі одиниць зброї, що їх покидали і втекли доблесні грузинські військові. Цхінвалі зрівняли з землею і втекли...

— А ви тут до чого? — обурюється хтось із місцевої преси. — Хіба ви постраждали?

— Що?! Та по мені в’ї... так, що ось я з генералом Колпаченком, б... повзли, б... під цими по нашій колонії! — генерал явно був ображений. — У нас там не було нічого — простий батальйон стояв, хлопці з автоматами і все. А їх розх...! Ну а потім, уже коли ми підтягнулися, показали потугу зброй­них сил, щоб не кортіло!

Шеф поліцейської частини, відповідальний за район Горі, Вова Джуджелі під’їхав хвилин через п’ятнадцять на чолі довгої колони білих поліцейських машин. У генерала з ненавистю вту­пилося кілька сотень пар очей. Однак, здається, на Борисова це не справило враження.

— Зберіть головних в екіпажах, я їм скажу кілька слів, — наказовим тоном звернувся він до Вови.

Грузинські командири зібралися швидко. Вишикувавшись у нерівну шеренгу, вони похмуро втупилися в Борисова та російських офіцерів, котрі його супроводжували.

— Зараз ми вам організуємо в’їзд. І ви всі мусите показати, що можете керувати, — генерал не звертав уваги на похмурі погляди з-під лоба молодих поліцейських. Багато хто з них погано розумів російську, але тон, із яким до них зверталися, сумніватися не дозволяв.

Не інакше як хтось із них ще напередодні обіцяв боротися за Грузію до останньої краплі крові, а ось тепер через чиюсь помилку їм доводилося вислуховувати настанови російського генерала.

— Ну... відповідно, ми не можемо не перевіряти ваші машини, — продовжував Борисов. — І нехай повертаються всі — органи влади, суди, прокуратура. Але щоб не тбілісці повернулися, а місцеві, щоб не було вакханалії! Я через два дні все перевірю! І всіх тбіліських назад відправлю. У вас одне завдання — допомогти повернутися всім назад.

— Товаришу генерале, все буде під контролем, — роздратовано випалив командир грузинських поліцейських, бачачи напругу на обличчях підлеглих.

— ...якщо ви тут із якимсь іншим завданням, ви отримаєте по самій маківці! Розумієте? — продовжував генерал, не звертаючи уваги на Джуджелі. — Все під контролем. Все! Кожен крок. Це раніше був бардак, коли не було наших військ. Тепер наші війська стоять на місці, мля, все керується — є зв’язок, супутниковий, космічний, кожне ваше пересування — все під наглядом. Якщо спробуєте під виглядом поліції ввести якісь війська, мені вас просто жаль, мля...зрозуміли? Я вас пускаю зі зброєю. Це великий крок, розумієте? Ви самі мусите відтинати тих-таки осетинів, які нині у фаворі, ми їх самі зі страшною силою відганяли...

Поліцейські хмурніли від кожного слова. Хтось, заклавши руки за бронежилет, дивився в траву, яка горіла від спеки на пагорбах Горі, хтось дивився в землю... Але генерал казав правду. Згодом жителі Горі не соромлячись на камеру дякували російським солдатам за захист від загонів мародерів. Дуже мало в кого обличчям пробігала тінь сорому й сумніву на вигляд невеличкої вирви від російського снаряда в центрі Горі, осколками якого було вбито двох журналістів та місцевих жителів.

— Російський генерал відверто у присутності преси щойно картав ваших командирів. Ви не вважаєте, що це ганьба для всієї грузинської армії та її головнокомандувача? — звернувся пізніше кореспондент «ДТ» до секретаря Ради нацбезпеки Олександра Ломая.

Чиновник хотів щось сказати відразу, але затнувся й за секунду підкреслено чемно відповів:

— Ми живемо під окупацією, так вам зрозуміло? Це нормально для окупації...

— А хто відповідатиме за те, що ваші люди й населення виявилися замість господарів, які встановлюють правила, – відступаючими біженцями?

— ...але хіба російські танки в Грузії — це нормально? Ми тепер намагаємося узгодити умови. Вони обіцяють піти завтра.

— Ви їм вірите?!

— У нас багато причин не вірити їм, але ми намагаємося, але ми... змушені вірити.

Цієї миті Ломая помітив генерала Борисова й рушив у його бік. Вони зустрілися як давні знайомі, потиснули один одному руки і вже лаштуватися сідати у джип, коли російський генерал почув запитання «ДТ».

— Пане Борисов, грузинська сторона, і зокрема пан Ломая, вважають вас окупантами, ви це визнаєте?

Генерал і чиновник на мить завмерли. Ломая кинув швидкий погляд у бік Борисова, а російський офіцер – на камери й мікрофони навколо.

— Ні, я не визнаю! Ми не окупанти, — сказав як відрізав військовий, — росіяни тут розводять сторони!

На жаль, грузинські чиновники нового покоління не завжди розуміють усі тонкощі перекладу деяких висловів у російській мові. Ломая і Борисов сіли в джип і рушили до Горі в супроводі російського вертольота...

Незважаючи на невизначеність дальшого розвитку ситуації, настрої всередині Грузії поступово втрачають захоплено-патріотичний наліт. Окрилення просуванням углиб Цхінвалі спочатку переросло в захоплення підтримкою з боку західних держав, але з кожним днем дедалі швидше настає витверезіння.

За чотири дні Михайлу Саакашвілі вдалося скинути вуаль не лише з обличчя всього європейського співтовариства, а й із деяких міфів усередині країни.

— Ти чув, Буш сказав, що введе війська у Тбілісі!

— Що, так і сказав?

— Ні, але промовив якісь загрозливі слова на адресу Росії.

— Це вони можуть робити й без нас.

Такі діалоги у Тбілісі – не рідкість. Якщо в перші дні протистояння всі погляди були звернуті на Саакашвілі, тепер частіше згадують про Меркель і Буша.

По-перше, стало очевидно, що з плином часу зацікавити антиабхазькою чи антиосетинською кампанією буде дедалі важче. Річ у тому, що нове покоління грузинів заледве може пояснити суть цих конфліктів.

Це проблематично вже навіть тепер. Наприклад, резервістам перед призовом, окрім лекцій про зміцнювальні споруди, спеціально демонструють фільми про історію грузино-абхазького та грузино-осетинського конфліктів.

По-друге, після перелому ситуації на користь Росії Саакашвілі автоматично став стороною, яка програла. Сьогодні з патріотичних міркувань представники опозиції у Тбілісі неохоче критикують главу держави. Мало хто сумнівався в тому, що будь-який результат операції у Цхінвалі згуртує грузинів, підніме патріотичний дух і об’єднає навколо лідера. Однак так само очевидно, що, коли ситуація повернеться у рамки статус-кво, який існував до конфлікту, перше запитання, поставлене президентові, буде — чи залишаться Абхазія та Осетія у складі Грузії, чи точку неповернення вже пройдено?

Лихий жарт із Саакашвілі зіграли його геополітичні амбіції. Якщо в очах світового співтовариства він іще може розглядатися як лідер антиросійських настроїв у регіоні, то всередині країни його заклики про допомогу до іноземних лідерів уже сьогодні викликають запитання в пересічних громадян. «Не по-грузинськи це — кричати «гвалт, рятуйте!» — бурчать чоловіки.

Головне, що важко зрозуміти, – чому президент заздалегідь не прорахував реакцію Росії на операцію в Цхінвалі. У день мітингу під стінами парламенту дружина Саакашвілі Сандре Рулофс сказала слово, яке породило цілу хвилю критики. Стоячи на трибуні, вона мовила: «Ми врятувалися!»

Виправити було нікому, бо її чоловік тим часом зустрічав президента Франції Ніколя Саркозі. Однак слово прозвучало, й воно має абсолютно конкретне значення, яке відрізняється від значення слова «перемога».

Однак найсильніша карта, яку вже незабаром зможе використати опозиція, — це те, що Михайло Саакашвілі фактично подарував Росії перманентний casus belli, який формально може слугувати виправданням дій російської влади.