Острів невезіння

Є багато парадоксального в тому, що першою жертвою глобальної кризи в загальнонаціональному масштабі виявилася не відстала держава Африки чи Азії, а цілком респектабельна донедавна європейська держава, хоча й маленька.

Розміщена в північній Атлантиці на острові площею 104 тис. кв. км і з населенням усього 320 тис. осіб, Ісландія за кілька тижнів з тихої периферії Європи перетворилася на її головну проблему і головний біль для фінансистів усього світу. Ісландія виявилася найменше, порівняно з іншими, готовою до удару фінансової кризи. В умовах відсутності потужної промисловості саме фінансові трансакції — переважно спекулятивні — стали двигуном економічного прогресу. За доходом на душу населення Ісландія вийшла на п’яте місце у світі й перетворилася на гігантський хедж-фонд, тобто в інвестиційний фонд, де ризики для вкладників не страхувалися. Економіка зростала темпами 5% на рік. Центральний банк зробив максимально привабливими кредити в іноземній валюті і для бізнесу, і для клієнтів. Банки бурхливо розширювалися — відсоток закордонних позик сягав 60%. Сукупні активи трьох ключових банків приватного сектору — Kaupthing, Landsbanki і Glitnir — стали перевищувати ВВП країни більш як удесятеро.

Нічим і ніким не стримувані ісландські родини накопичили боргів на 220% вище за дохід, який у них був, — що вдвічі більше, порівняно з американськими споживачами. Громадяни по вуха загрузли в боргах.

Обвал ринків США, який розпочався у вересні, пролунав для Ісландії набатом. Банки країни опинилися серед найбільш уразливих, бо депозити покривали тільки незначну частину їхніх позик.

Грім ударив шостого жовтня минулого року, коли ісландська крона подешевшала за день відразу на 30%. Біржовий ринок впав на 70%. Наступного дня влада вирішила націоналізувати або ввести тимчасову адміністрацію в найбільші банки країни. Торгівлю національною валютою на зовнішніх ринках було припинено. Проте це не врятувало ситуацію. Дров у вогонь ісландської агонії підкинули сусіди — британське казначейство сьомого жовтня ухвалило рішення про заморожування ісландських активів у британських фінансових установах, мотивуючи його необхідністю гарантувати заощадження британських вкладників у націоналізовані ісландські банки. Претензії тільки від Британії становлять половину того, що залишилося від національного ВВП країни. (У цілому борги Ісландії вдвічі перевищують ВВП.) Дефіцит бюджету становить понад 1,4 млрд. дол. Таким чином, майбутнє дер­жави — уже під заставою.

МВФ погодився видати Ісландії стабілізаційний кредит на 10 млрд. дол. лише в середині листопада. Проте умовою його було те, що під тиском ЄС, зокрема Лондона, Рейк’явік був змушений дати гарантії повернення коштів британських вкладників на загальну суму 5 млрд. доларів. Для порівняння: золотовалютні резерви Центрального банку Ісландії становлять тільки 2 млрд. євро.

Проте Ісландія не відмовляється від своїх зобов’язань, готуючись до скрутних часів. Цікаво, що на початку кризи Рейк’явік просив допомоги в Росії на суму 4 млрд. євро. За даними агентств, рішення звернутися до Росії було прийняте в Ісландії після того, як у Лондоні і Вашингтоні їй не пішли назустріч. Проте й Кремль не зглянувся, вважаючи, що така масштабна допомога країні, в якій абсолютно немає російських інтересів, надмірна. Москва тільки «попіарилася» на історії про кредит для Ісландії, заявивши нарешті, що такої суми в неї просто немає.

Неприкрита торгівля країною викликала обурення населення. У листопаді люди вперше за десятиліття вийшли на вулиці Рейк’явіка, демонструючи свій протест проти політики уряду. Криза стала політичною. Через місяць натовп чекав прем’єр-міністра країни Гейра Хорде під його офісом, і тільки щасливий випадок та броньований автомобіль допомогли йому уникнути розправи. У січні на тлі нової хвилі протесту прем’єр оголосив про дострокові вибори у травні, а потім узагалі прийняв рішення про відставку. Він не визнав своєї вини у кризі і, пославшись на те, що в нього виявили рак, заявив, що лягає на операцію.

В останні числа січня після консультацій політичних партій було вирішено створити перехідний уряд, який мав підготувати дострокові вибори наприкінці квітня. Більшість експертів сумніваються, що політична перетряска парламенту Ісландії допоможе впоратися з кризою. Проте рішення прибрати з владного олімпу країни людей, винних у ній, — безумовно, позитивне.

Першого лютого Джоанна Сігурдардоттір, новий прем’єр, представник соціал-демократичної партії, яка входить до правлячої коаліції, заявила, що зробить усе можливе, аби найближчі місяці не були втрачені для боротьби. Однією з революційних пропозицій кабінету стало приєднання Ісландії до Євросоюзу і зони євро. Джоанна Сігурдардоттір вважає це найкращим рішенням. Відповідний запит буде до квітня розроблений парламентською комісією. Перехідний уряд Ісландії має намір також внести зміни до конституції, щоб почати переговори про інтеграцію після виборів і провести відповідний референдум. У кожному разі, ісландські соціал-демократи під оригінальним гаслом євроінтеграції як панацеї від кризи поведуть тепер боротьбу на майбутніх виборах.

Ідея врятуватися від кризи в Євросоюзі уже викликала неоднозначну реакцію у Брюсселі. Єврокомісар із питань розширення Оллі Рен завив, що Ісландія може стати членом ЄС у 2011 році разом із Хорватією. Проте голова Європарламенту Ханс-Герт Поттерінг розкритикував такі припущення. Втім, і сам ЄС почувається незатишно в умовах кризи й запевняє, що євро є своєрідним «щитом» — за словами голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу — від зовнішніх кризових потрясінь. Проте у Брюсселі не приховують, що Ісландія цілком відповідає параметрам країни-кандидата.

Проблеми Ісландії для ЄС поки що залишаються її власними проблемами, а ще — проблемами МВФ, який отримав гарантії нового уряду, що всі економічні ініціативи погоджуватимуться з фондом.