«Я дуже любив своїх рідних…» Хлопця, який жорстоко вбив рідних, визнано неосудним

Про потрійне вбивство сім’ї Русинів у райцентрі Свалява, що на Закарпатті, в листопаді минулого року повідомляли всі центральні ЗМІ. І це не дивно, адже двоє дорослих та маленька дитина стали жертвами жорстокого злочину, для скоєння якого не було жодних причин. Злочинця затримали наступного ж
дня. Ним виявився 20-річний син Русинів, котрий на першому ж допиті зізнався, що вбити рідних йому наказали «голоси».

Свалявське вбивство стало злочином, за який так і не буде винесено обвинувального вироку з адекватним покаранням. Убивця своєї сім’ї не потрапить за грати, бо кілька тижнів тому комплексна психолого-психіатрична експертиза визнала його неосудним.

Першими того дня відчули лихе колеги Анжеліки Русин, — вранці вона не з’явилася на роботу в магазин, а телефон не відповідав. Хтось зателефонував родичам, і до приватного будинку Русинів прийшов вітчим Анжеліки. Двері виявилися замкненими, тому чоловік поїхав додому по свій ключ, а затим повернувся назад із дружиною та кумою. Одна з жінок, зазирнувши зі східців у вікно, вигукнула: «Відчиняйте швидше, там хтось лежить!» Коли дорослі люди зайшли до хати, вони вжахнулися: в кімнаті на підлозі лежали бездиханні 46-річний господар Михайло, його 40-річна дружина Анжеліка та семирічна донька Моніка. Їхні тіла були понівечені сокирою й ножем. Згодом експерти встановили, що жінку до того ж душили ременем, а затим відрізали палець, щоб зняти обручку…

Сім’я Русинів була «середньостатистичною»: ні бізнесу, ні боргів, ні ворогів. Хто міг так жорстоко розправитися з подружжям і маленькою дівчинкою? Відповіді на це запитання спочатку не було. Правда, з хати безслідно зник 20-річний син Іван. Однак у тому, що він міг піти на потрійне вбивство найближчих людей, та ще й таке жорстоке, були великі сумніви.

Хлопець із дитинства ріс хворобливим. У свої 20 років важив усього 50 кілограмів і свого часу через недостатню масу тіла навіть не пішов у армію. То чи міг він упоратися з двома дорослими людьми? Крім того, жодних причин убивати батьків та сестричку в хлопця не було. Правда, один із сусідів, котрих опитували правоохоронці, розповів, що напередодні Михайло Русин поскаржився йому на сина: «Іван поводиться якось дивно, я переживаю, чи не накоїв він якоїсь біди…» Інший сусід тієї ночі, близько другої години, почув крики і звуки бійки, що долинали з хати Русинів. А за п’ять хвилин усе стихло…

Оскільки жодної іншої ниточки, яка могла б привести до розкриття вбивства, на місці злочину не виявили, правоохоронці взялися шукати Івана. Він з’явився сам, уранці наступного дня — брудний, закривавлений і з безумними очима. Один із правоохоронців, які чекали в засідці біля хати, вийшов і запропонував хлопцеві піти випити кави й поговорити. Той слухняно рушив із двору, затим несподівано спробував утекти, а коли його схопили, став вириватися й кричати: «Відпустіть! Я вбив мамку, я все розповім...»

— Я допитував Івана через кілька годин після затримання, — розповідає слідчий СУ ГУМВС у Закарпатській області Ігор Вагін, який із самого початку розслідував цей жахливий злочин. — Правда, розмови в нас не вийшло. Хлопець був не в собі — бився головою об стіл, співав, плів усілякі дурниці, на зразок того, що є американським президентом Обамою, який воює з Гітлером… Я подумав: до Івана нарешті дійшло, що він накоїв, і від цього в хлопця «зірвало дах». Однак згодом з’ясувалося, що це серйозна хвороба…

Затриманого посадили в ізолятор, і згодом його працівники розповіли, що хлопець
навіть хвилини не міг всидіти спокійно: ходив по камері, роздягався догола, молився, говорив нісенітниці, навіть гасив недопалки об язик та повіки. За камерою вели цілодобове спостереження, ми побоювалися, що хлопець заподіє собі щось лихе. Через чотири дні я пред’явив Іванові звинувачення й знову допитав його. Цього разу хлопець поводився спокійніше, однак говорити відмовився, а попросив дозволу викласти все письмово. Ось що він написав у своєму поясненні: «У мене в голові за 10 чи 12 днів до того з’явилося таке, що я взагалі хтось інший. Я говорив із кимсь, чув голоси, воював… Того дня, коли батько увечері прийшов додому, голос сказав, що це насправді не він. На руці в батька були дві чорні смужки, як у німця… Я пішов до своєї сестрички й мами, ліг коло них, щоб заснути, а голос сказав, що маю їх убити…Чому я все це зробив, не розумію, мною керував голос. Причин для цього не було, я дуже любив своїх рідних…»

— Поступово в ході розмови я все-таки витягнув з Івана деталі вбивства, — продовжує слідчий Ігор Вагін. — Хлопець розповів, що з усіх сил намагався чинити опір «голосам», хапався за спинку ліжка, щоб не встати й не піти по сокиру, але потім не витримав. Сокиру він узяв із сараю. Батько спав окремо на кухні, і коли син почав бити його обухом, із кімнати вибігла мама з сестричкою… Коли поранена жінка, захищаючись, схопила сина за руку, той накинувся і на неї, і на дитину. Знаряддя вбивства Іван узяв із собою. Сокиру потім знайшли в потічку неподалік хати, а ніж загубився десь у лісі…

Після затримання хлопця послали на амбулаторну судово-психіатричну експертизу в обласну психіатричну лікарню. Медики дійшли висновку, що під час скоєння вбивства Іван перебував у стані психічного розладу, однак для уточнення діагнозу необхідно провести детальніше обстеження в умовах стаціонару. Після цього хлопця досліджували майже два місяці у Львові. Лікарі детально вивчили медичну документацію пацієнта, з’ясували його біографічні дані. З’ясувалося, що в ранньому віці хлопець ріс хворобливим і ослабленим. У школі отримував переважно трійки, поводився задовільно, в поле зору міліції не потрапляв. Після 9-го класу Іван навчався у професійно-будівельному ліцеї, де здобув спеціальність муляра-штукатура. Однак постійної роботи не знайшов, за що батьки час від часу йому докоряли. Хлопець лише зрідка підробляв за наймом у сусідів. Спиртного майже вживав, однак із підліткового віку курив марихуану. Останні два роки робив це майже щоденно, інколи — до восьми разів на день. Вирощував коноплі сам біля лісу, а для куріння використовував саморобний «бульбулятор». У сім’ї про це ніхто не знав. Напередодні вбивства хлопець нічого не пив і не курив… «Голоси» у Івана вперше з’явилися влітку, за кілька місяців до вбивства. Вони «говорили» в голові періодично, однак не були агресивними, тому особливої уваги хлопець на них не звертав і по допомогу до психіатрів не звертався. А тієї ночі «голоси» наказали вбити своїх рідних…

На підставі психіатричного дослідження комісія медиків дійшла висновку, що Іван страждає на хронічне психічне захворювання у формі параноїдальної шизофренії, галюцинаторно-параноїдного синдрому, обтяженого канабіноїдною наркоманією. З огляду на свій психічний стан, хлопець не міг і не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Він потребує примусового лікування у психіатричному закладі під суворим наглядом. Інакше кажучи, вбивцю своєї сім’ї визнали неосудним…

По завершенні експертизи Івана знову повернули в слідчий ізолятор. Зрідка його навідує тітка, яка живе в Ужгороді, родичі зі Сваляви не приїздили жодного разу. Незабаром матеріали слідства і результати психіатричної експертизи передадуть до суду, який і вирішить, де саме і як довго вбивцю лікуватимуть…