Олена Батинська: Психологічна підготовка — невидимий бронежилет, який допомагає зберегти себе - Персоналії - dt.ua

Олена Батинська: "Психологічна підготовка — невидимий бронежилет, який допомагає зберегти себе"

18 жовтня, 17:31 Роздрукувати Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня

З 2016 року ситуація з психологічною підготовкою в армії значно краща, ніж була у 2014–2015 роках. 

Війна на Донбасі поставила досвідчену психотерапевтку Олену Батинську перед суворим фактом: вона нічого не знає про військову психологію, а її знань у галузі кризової психології вочевидь недостатньо, щоб ефективно надавати допомогу військовим, які пройшли жахіття війни, полон або отримали серйозні поранення. 

Олена вчилася (благо, у перші роки війни до нас приїжджало чимало міжнародних тренерів з військової психології) і паралельно почала їздити в АТО як акредитований психолог-інструктор. Сьогодні вона веде активну громадську діяльність не тільки в рідному Миколаєві, а й в інших регіонах України, активно займається проєктами з психосоціальної реабілітації наших бійців, а також дітей полеглих військових і тяжкопоранених. З бесіди з нашою співрозмовницею стає зрозуміло: її поступовий вихід із рядів військових психологів-інструкторів, які працюють на полігонах, у зоні бойових дій та в шпиталях із реальними психотравмами, свідчить не тільки про нагромадження втоми, що загрожує вигорянням, а й про очевидні поліпшення у сфері психопідримки бійців в українській армії, порівняно з першими роками війни на Донбасі.

До початку воєнних дій Олена, як і багато колег, мала приватну практику. Вона жартує, що заслужила цю можливість роками своєї праці в наркології в держструктурі.

"У березні 2014-го ми всі перебували в шоковому стані. У Миколаєві було створено штаб опору, ми добре розуміли, як близько Росія. Цей штаб об'єднав людей різних спеціальностей, зокрема й психологів. За іронією долі, нашу групу ми назвали "Народне ополчення", ще не знаючи, з чим надалі асоціюватиметься слово "ополчення", — згадує Олена. Її активна волонтерська діяльність почалася в березні 2014 року, коли вона з колегами проводила навчання з надання першої домедичної допомоги.

Олена зізнається: на той момент ні вона, ні її колеги поняття не мали, що таке військова психологія. Однак часу на тривалі роздуми й сумніви не було: почалася реальна війна, відлуння якої доходило, у тому числі, й до Миколаєва. Олена ще з часів Революції Гідності контактувала з київською психологічною кризовою службою. Та, своєю чергою, допомагала військовим оперативно знаходити спеціалістів із кризової психології в регіонах. Почалися поїздки Олени в зону АТО.

Одна з її перших поїздок — в Олексіївку Донецької області — відбулася на початку вересня 2014 року, одразу після Іловайська. "Мені з моїм наркологічним досвідом здавалося, що я все знаю й умію, але я зрозуміла, що це не так, уже під час своєї першої поїздки, коли ми приїхали працювати до бійців, які пережили Іловайськ і полон. Вони проходили реабілітацію на території одного з колишніх піонерських таборів під Дніпром. Зіштовхнувшись уперше з цією драмою, я зрозуміла, що нічого не знаю і не вмію. Я побачила явну екзистенційну кризу в досить великої маси людей, яка накрила й нас, людей, котрі там не були. Я робила що могла і дотримувалася правила "не зашкодь". Якщо я відчувала, що не можу допомогти, то просто слухала, давала увагу, й інколи цього було достатньо", — згадує Олена. 

Війна відбирає, практично, все, але вона також і дає багато. Те, чого без неї ти б ніколи не набув у своєму житті. Це моя співрозмовниця знає з власного досвіду. За її словами, з 2014-го в неї з'явилося волонтерське психологічне братство, учасники якого підтримують одне одного й водночас навчають, ділячись своїм досвідом. "Ми з самого початку розуміли, що мусимо багато читати і вчитися в того, хто досвідченіший у питаннях військової та кризової психології, ніж ми, — каже Олена. — Гарячково шукали матеріали в Інтернеті, у тому числі російського походження. Росіяни воюють давно й систематично, тож не дивно, що вони мають серйозні напрацювання в цій сфері. Нас приїжджали навчати грузини, поляки, дуже багато нам дали ізраїльтяни, вони проводили безкоштовні семінари і тренінги. Не маючи на руках ефективних інструментів, спираючись лише на свої самаритянські пориви, ти не допоможеш як слід і сам вигориш досить швидко".

Міжнародний досвід у сфері військової психології і, зокрема, психологічної підготовки бійців, з одного боку, здався Олені цікавим, з іншого — стало очевидно, що йдеться все ж таки про різні типи воєн. Російсько-українська війна — визвольна за своїм характером і цим істотно відрізняється від афганської, чеченської, в'єтнамської та інших воєн, до яких апелювали міжнародні тренери. 

З 2014-го по 2016-й Олена працювала у групі психологів-інструкторів на полігоні "Широкий лан", що неподалік Миколаєва. У цей період було запущено пілотний проект із короткострокової психологічної підготовки військовослужбовців до бойових дій (2015 рік). Психологи, які, в результаті, залишилися працювати в цьому проекті, пройшли дуже жорсткий контроль (досить буде сказати, що, за словами Олени, яку призначили координатором програми в "Широкому лану", з початкового списку із 60 кандидатур у фіналі залишилося близько шести спеціалістів). Досвід Олени та її колег засвідчив однозначно: якщо ти — успішний психолог серед цивільного населення, це ще не означає, що ти можеш бути продуктивним кризовим психологом для багатьох чоловіків-військових, та ще й у польових умовах.

"Мені давали взвод із 30 людей на 15 хвилин, і за цей час треба було встигнути донести найважливіше. А це ж були 30 абсолютно різних людей за соціальним, психологічним, ментальним статусом. Я розуміла, що, може, через тиждень я ще раз побачу цих 30 людей, і більше їх не побачу", — згадує Олена. В таких умовах довелося виробити жорсткий і єдиний алгоритм викладання. Наприклад, під час першого обстрілу в тебе може бути тільки три базових стани, і на кожен можна реагувати одним із трьох способів — раз, два, три. Шок, паніка, афект — типові три реакції на раптову екстремальну ситуацію. Відповідно, нападай, утікай або прикидайся мертвим — три базові реакції, які людині диктує її древній "рептильний" мозок. Психологічна підготовка — невидимий бронежилет, який допомагає зберегти себе. Це призовники легко засвоювали за 15 хвилин і після першого ж досвіду бойових дій уже не сумнівалися в користі отриманих знань.

Чи можна сказати, що Олена та її колеги навчають бійців воювати нарівні з їхніми бойовими командирами? Олена впевнена, що, швидше, вчить їх зберігати себе у кризовій екстремальній обстановці. Знаменита піраміда потреб Маслоу в екстремальних умовах (неважливо, це зона бойових дій чи стихійного лиха) руйнується, хоч би якою міцною була твоя сім'я, хоч би якими були твоє фінансове становище або рівень духовного розвитку. І після цього ти залишаєшся сам. Валиться твоя звична картина світу. Відбувається деперсоналізація. Багато військових розповідають, наче бачать себе збоку, — це результат захисної функції психіки. Якщо людина ніколи не бувала в бойових умовах, підготовка не зробить її суперменом, зізнається Лєна. Все одно буде криза, драма. Пірамідка розлетиться, але залишиться її основа, кістяк. 

Як стверджує наша співрозмовниця, з 2016 року ситуація з психологічною підготовкою в армії значно краща, ніж була у 2014–2015 роках. Зараз Олена зосереджена на проєктах із психосоціальної реабілітації наших бійців, а також дітей полеглих військових і тяжкопоранених. Один із напрямів її діяльності пов'язаний з роботою для благодійного проєкту "Зігрій душу", яким керує активістка з Ковеля Анна Лисакова. З 2015 року вони набирають групи військових після поранення та ветеранів АТО з перших хвиль мобілізації, причому Олена з колегами вирішили не намагатися осягнути неосяжне, а зосередити свої сили на жителях Волині. Проєкт був і залишається успішним, як у плані своїх перспектив загалом, так і для його учасників, інколи з ПТСР. Один з ефективних методів психологічної допомоги — арт-терапія. Всі бійці як один спочатку побоюються, всміхається Олена, кажуть, що не вміють малювати. "Я теж не вмію, і зараз я вам покажу, як це робиться", — відповідає вона їм зазвичай. 

Роботи виходять такі чудові, що, практично, зразу в Анни Лисакової народилася ідея робити виставки картин наших захисників для українських діаспор у різних країнах світу. З 2015 року Аня почала вивозити за кордон ці роботи і влаштовувати благодійні виставки, де кожен охочий (і насамперед — представники української діаспори) може придбати вподобану картину й таким чином підтримати весь проєкт. Така виставка у 2017 році відбулася в будівлі парламенту в Лондоні. Українська діаспора (принаймні її активна частина) в Лондоні не надто численна, проте British-Ukrainian Aid уже не перший рік спонсорують перебування наших бійців у санаторії за рахунок благодійних внесків, які вони збирають саме для цих потреб упродовж року.

"З 2016 року ми почали возити групи військових в Угорщину на запрошення посла України в Угорщині, бували ми і в Італії, — розповідає Олена. — Для наших хлопців — це насамперед позитивний культурний шок, що легко зрозуміти, оскільки в закордонні поїздки організатори намагаються брати тих, хто взагалі ніколи не бував за кордоном. Діаспоряни вболівають за нас, але часто мають уривчасте й недостатнє розуміння подій в Україні, тож для них можливість поспілкуватися з ветеранами — чудовий шанс дізнатися про все "з перших рук". А ще — я завжди говорю нашим захисникам: ви їдете не тільки відпочивати, а й із представницькою місією, ви в мене зірки, на вас дивиться Європа", — каже всміхаючись Олена.

З минулого року Олена також співпрацює з київським проєктом Валентини Варави "Ініціатива Е+". Вона як супровідний психолог возить групи дітей полеглих бійців за кордон. У таких поїздках непоодинокі випадки індивідуальної роботи, бо багато дітей не можуть упоратися з травмою втрати батька. "Пам'ятаю, влітку в Карпатах ми з дітьми потрапили на фестиваль "Пісні, народжені в АТО". З перших акордів наших дітей прямо порвало: одна дівчинка розплакалася, і по ланцюжку пішло. Поруч стоять ветерани, і їх теж накрило цією хвилею. Потім ми розмовляли з кожною дитиною, і хтось зізнався: "Я вперше говорю про своє горе, хоча мій тато загинув у 2014 році". І тут важливо не допустити ретравматизації, а, навпаки, створити такі умови, щоб ці душевні рани стягалися й зарубцьовувалися, тому що неможливо жити з відкритою раною", — каже Олена.

Наскільки українське суспільство сьогодні уражене травмою війни? Уражене, і сильно, переконана наша співрозмовниця. Навіть ті, хто каже, що це не їхня війна, — включені в цю тотальну ситуацію й по-своєму на неї реагують. Життя в атмосфері тривоги призводить до дестабілізації всього організму людини, не тільки її психоемоційної сфери. Аналогічні процеси можуть відбуватися й на рівні суспільства, тож наслідки цієї війни ще дуже довго після її закінчення впливатимуть на українців. 

Що радить психологиня Олена Батинська всім і кожному в цій ситуації? "Мати базові аеродроми, а не тільки запасні. Це віра для віруючих. Це сім'я. Це професійна діяльність. Якщо немає своєї сім'ї, твоєю сім'єю може стати близький друг або подруга", — вважає Олена. 

Наприкінці нашої розмови вона згадує про свою подругу, миколаївську волонтерку Ірину Абрамову. Олена сміється, що та щоразу каже після поїздки: "Все, це останній раз, у мене двоє дітей!". "Я на це вже навіть не звертаю уваги, бо чую ці слова від неї вже не перший рік. Це втома. Треба відпочити — і знову вперед", — резюмує Олена.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво